— На першу зарплату в Америці купив собі машину, — розповідає 69-річний художник Валерій Горбачов. Колишній киянин 22 роки живе в США. Працював ілюстратором, малював карикатури для журналу "Перець". Його знають як автора дитячих коміксів про поросятко Хрюшу. Цьогоріч персонажеві виповнюється 30 років. Перша з восьми книжок серії про Хрюшу вийшла 1984-го у київському видавництві "Веселка".
— Із головним редактором московського журналу "Веселі картинки" Рубеном Варшамовим ми були як брати, — продовжує Валерій Григорович. — Він навіть казав: "Ти мама Хрюші, а я його батько". Наприкінці 1980-х під час відрядження до США він порекомендував мене одному видавцеві. Зустріч наша відбулася на Мангеттені. Американець повів мене у ресторан, купив стакан горілки. Сказав, що хоче на моєму прикладі показати всім радянським художникам, що Америка — країна великих можливостей.
Ви продовжили писати про тих же персонажів?
— На Заході головний герой дитячої книжки має бути або хороший, або дуже хороший. Хрюша у мене живий хлопчик, писав його зі свого сина. Той теж був шебушний. Хрюша — неправильна дитина, але і його оточення таке ж. В одній історії козел-чоботар подарував йому чоботи. А лисиця надурила порося. Сказала, що дасть на заміну чарівні. І принесла з горища старі подерті. Козел побачив у них Хрюшу і сказав: "Ти за хвилину он що з моєю роботою зробив". Витяг дрючок із паркана і погнався за ним. Для американців це вже знак, що треба викликати поліцію, — бо за дитиною женуться. А в мене все побудоване на таких живих стосунках.
Коли відчули, що маєте успіх?
— За Союзу багато книжок я зробив сам — намалював і написав. Хрюшу спершу видали в Києві, далі переробляв його для Москви, потім продали ці історії у Фінляндію. Коли приїхав у Америку, виявилося, що не я один такий розумний. Тут чимало письменників і художників в одній особі. І багато дитячої літератури — тільки в Нью-Йорку сім великих видавництв. Дитяча книжка коштує 17 доларів, її перепродають в інші країни, конкуренція страшенна. У СРСР отримав звання заслуженого художника — маєш найкращу майстерню і знаєш, що поховають на Байковому цвинтарі. В Америці не знаєш, що трапиться наступного дня. Ця ситуація переляку дала мені велику концентрацію. Працюю щодня з шостої ранку. В Америці за 22 роки я зробив 50 книжок. Деякі з них перевидавали у десятку країн. Зрозумів, що немає смислу під когось підлаштовуватись. Якщо почнеш — утратиш свій почерк. Перестануть помічати, скоро забудуть.
В Україні ваші нові твори можна побачити?
— Буквально перед від'їздом зробив велику подарункову книжку на 180 сторінок, де зібрав усі історії про Хрюшу. Понад рік працював. Але секретар парторганізації Спілки художників розкрутив діло в КДБ — що я втік в Америку. Збірку так і не видали, хоча частину грошей мені тоді заплатили. Зараз жодна здорова людина не поховає готову книжку. Десь у закапелках "Веселки" лежить макет. Мій товариш ходив по нього у видавництво, але його не стали шукати. Мені ні грошей, нічого не треба. Тільки обкладинку перероблю. Бо й зараз задоволений, як там усе зробив, і текст чудовий. Читав недавно синові й подрузі — вона теж з України. Сміялися дуже. Особливо коли Хрюша повертається додому на повітряній кулі й каже: "О, чую рідні місця — щось борщем запахло".
Інше видавництво, "Країна мрій", два роки тому викупило у швейцарців мої "Казки перед сном". Переклало з німецької на українську. Мене це розчулило — знову тримати в руках власний твір рідною мовою. Зараз співпрацюю з московським мультиплікатором Ольгою Титовою. Вона хоче екранізувати три мої книжки про курча. Зробить із кожної історії 20-хвилинний фільм. Нарешті побачу, як мої персонажі зарухаються на екрані.
2 
1
Коментарі