Близько 200 картин митців Донбасу зібрали в музеях Києва та приватних колекціях. 28 жовтня у столичному музеї "Духовні скарби України" розпочався форум "Донкульт — мистецькі надра". До 11 листопада тут пройдуть музичні вечори, кінопокази, літературні зустрічі, лекції про моду. Привезти експонати з музеїв Донецька чи Горлівки не вдалося. Більшість картин — радянського періоду.
— Советский период — золотой век Донбасса, — розповідає куратор виставки Дмитро Голець, 45 років. — Тоді створили міф про його винятковість. Тут культивували робочий подвиг. Але поступово регіон утрачав своє значення, а міф залишився.
Підходить до чотирьох картин із подібною композицією.
— Це ікона Святої Варвари. Її вважають шахтарською святою, бо захищає від раптової смерті, — показує образ ХVІІІ ст. У центрі — лик святої, навколо — сцени її життя. — Поряд ми повісили роботу Олександра Москвічова 1972 року "Один день на шахті". Замість святої у нього шахтар, а по боках — сцени робочих буднів. Шахтарську працю вважали мало не священною.
На картині Романа Мініна "Спокуса доброго Шубіна" — чоловік у кожусі, підпис "Одолели нас враги, добрый Шубин, помоги". Навколо — сценки, робітники перехиляють чарки. Одна називається "В родной земле проходы роем, она зовет нас геморроем".
— Роман Мінін у центрі зобразив Шубіна. Це персонаж шахтарського фольклору, — каже Дмитро Голець. — До нього звертаються, аби вберіг робітників у шахті. А Ксенія Гнилицька на місце святої помістила Януковича й показала епізоди його життя: ув'язнення в молодості, робота на автобазі, присяга у Верховній Раді на вірність народу України.
— Дивлюся на ці картини — ніби не виїжджала нікуди, — каже письменниця Ірен Роздобудько, 52 роки.
Вона народилася в Донецьку, 26 років живе в Києві. 8 листопада проведе зустріч із поетами Донбасу. — Ці роботи дуже цікаві за кольором. Вони дадуть зрозуміти відвідувачам той похмурий край із териконами. Є така міфічна істота — Голем. Він багато працює, добре їсть, заробляє гроші й дивиться телевізор. Так думають про жителів Донбасу. Цей міф треба зламати, бо з того краю походять Іван Дзюба, Анатолій Солов'яненко. Чим чорніша темрява, тим яскравіші люди там з'являлись, але вони їхали звідти. Інший міф, що Київ не чує Донбас. Ми його чули всі роки незалежності. Якби не голос Донбасу, мали б іншу владу без революцій. Це породило в людях злобу. Зараз хочу дізнатися від біженців про побутові речі: як там працюють театри, якими грішми розплачуються в магазинах. Якщо гривнями, то це не ДНР, а Україна.
— На смак глина як глина, але ж чимось закусувати треба, — каже високий молодик у вельветовому піджаку з келихом вина. Дожовує шматок білої крейди на першому поверсі музею. Тут представили немистецькі цінності Донбасу — Святогірський мед, глину з Краматорська, соляні світильники з Артемівська. — Треба вам крейду з якимось смаком зробити. Наприклад, малиновим, — каже до дівчини, яка продає пакунки з натуральною глиною і крейдою з Донбасу.
— Эту глину и мел добывают на глубине более 70 метров. Поэтому они экологически чистые, — розповідає вона. — Людям часто хочется погрызть мел, но в магазинах он гипсовый, с клеем и примесями, а наш натуральный. Из нашей глины делают лечебные маски, обертывания. Всю продукцию, которую продаем в Киеве, привезли в августе.
У залі пахне шоколадом. За 20 грн можна придбати шматок шахтарського торта.
— Шахтарський торт для Донецька все одно, що Київський —для столиці, — розповідає 29-річна Ірина, власниця приватної пекарні. — Його пече Донецька кондитерська фабрика. Рецепт роками не розголошували, але спеціально для Форуму знайшли людей, які розкрили нам секрет. В основі торта — чорний шоколад і багато горіхів. Печуть без борошна.
Заходи форуму "Донкульт" — безкоштовні. Дитячу програму відвідають діти-переселенці Донбасу.
3 
35413
Коментарі