Як впливає війна на поезію, розмірковують учасники Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. 5–7 вересня він уп'яте пройшов у Чернівцях. Виступи півсотні поетів із семи країн слухали близько 10 тисяч гостей фестивалю
П'ятниця, 5 вересня, 12.57
– Мне кажется, что я – магнит, что я притягиваю мины. Разрыв – и лейтенант хрипит. И смерть опять проходит мимо, – 66-річний письменник Ігор Померанцев читає вірш росіянина Семена Гудзенка, написаний 1942-го. У мармуровій залі Чернівецького університету дискусію "Поет і війна" слухають понад 200 гостей. – Это лейтенант неведомой мне Второй мировой войны, а думаю – о лейтенанте, который хрипит и гибнет на Донбасе.
– Один німецький письменник у величезній статті називає Майдан оплаченою американцями акцією, говорить про нацистів у Києві, і що Путін має право так чинити. Не знаю, як із ним вести діалог. Багато російських приятелів, які ставилися до України з симпатією, підтримують сепаратистів. Не готовий із ними скандалити чи рвати стосунки. Але їм мало би бути соромно, – каже 40-річний харківський поет Сергій Жадан. – Ситуація катастрофічно нагадує 1930-ті. Спостерігаємо двозначні й не завжди зрозумілі рухи європейських дипломатів. А частина громадян переходять до відкритої підтримки зла, не розуміючи, що підтримують масове знищення людей. Лишається вірити, що цей 1938-й не закінчиться завтра 1941-м.
16.05
– И война придет в голову позже. Пока ищу ребячьи штаны. Отрезаю правую штанину, зашиваю прорех невидимой ниткой, – 71-річний Марк Бєлорусець читає свій переклад вірша "Боснія 1995-го" швейцарської поетки Драґіци Райчич.
Вона майже нерухомо сидить поряд. На ній намисто у вигляді сіро-червоного ланцюга. Народилася в Хорватії 1959-го. 19-річною поїхала до Швейцарії на заробітки. Працювала прибиральницею. Повернулася на батьківщину, видавала газету. У 1990-х із трьома дітьми знову перебирається до Швейцарії – через війну на Балканах. В Україні вийшла її збірка Integracion.
– Назва книжки – з помилкою. Райчич пише ніби-то мігрантською німецькою. Як чую, так і пишу, і взагалі можу робити з мовою все, що захочу. "Мой сердце начинал, как соловей, но досказать не мог свой слово" – це Рільке навмисне написав неправильною російською. Такі помилки стають ще одним видом метафори. У німецькій мові є слово сльози, яке звучить так само, як "розлука", але інакше пишеться. А я напишу його по-своєму, неправильно, і воно одночасно означатиме і сльози, і розлуку. Мова Райчич – це та, якою б хотіли прокричати всі мігранти, що вони теж – люди.
23.22
– Я найбільш приземлений із цих письменників. Працюю в школі. Маю господарство, – каже лауреат Шевченківської премії закарпатський поет 55-річний Петро Мідянка.
– Ви справді тримаєте сотню кролів удома? – питають молоді поети.
– Нє, ну де там сотня, – сміється Мідянка.
Група авторів заходить до Центрального палацу культури – колишнього Єврейського дому. Там відбувається презентація нових книжок Сергія Жадана, Андрія Бондаря та Мідної – Ольги Єрмак.
– Поети їхали поїздом, а книжки їхні – бусом. І він десь на наших широтах загубився й не доїхав. Тому книжок, які сьогодні презентують, нема. Зате мої є, бо вони нікуди не їхали. Тож маєте прекрасну нагоду витратити гроші на нормальні книжки, – каже зі сцени 43-річний літературний критик Олександр Бойченко. – Першим виступить Андрій Бондар. Його відсутня тут книжка називається "Пісні пісні". Думав, що це як "Баден-Баден". Але виявилось, що перші "пісні" – це прикметник. Пропоную їх ще називати постні. Бо були опубліковані як пости у Facebook.
– Сказала Путину Алина, что лучше в мире всех любить. А если сильно-сильно хочешь, то пусть введет в нее войска, – 40-річний Андрій Бондар читає з планшета.
На останньому ряді поет Вано Крюґер відкорковує пляшку вина. Луна від цього – на весь зал. Усі сміються.
Субота, 6 вересня, 10.13
У ресторані готелю "Буковина" – фуршет із нагоди 5-річчя фестивалю. Подають канапки й біле сухе вино.
– У Сєрьожи Жадана був день народження 23 серпня. Він із Варшави виходив по скайпу до нас. А ми святкували в Києві – молоді поети читали його вірші. Так зібрали більш як 5 тисяч гривень, – розповідає фотограф 35-річна Тетяна Давиденко. Організовують благодійні читання "Війна і слово". – Запитувала його, на що гроші витратити. Сказав: на твій розсуд. Придбали пральну машину для військового госпіталю.
12.15
Перед Літературним целанівським центром на пінопластові лавки сідають дев'ять авторів збірки "Черновицкие рассказы". На вулиці + 26 °C. Слухачі перетягують важку залізну лавку в затінок на вул. Кобилянської.
"Советская власть пришла в Черновцы на танках 28 июня 1940 года. У нас была соседка Фира Тобак. С раннего детства Славик помнил ее хромой на одну ногу. Нога Фиры попала под советский танк, когда она побежала к нему, чтобы бросить красному командиру цветы", – читає одне з оповідань упорядник збірки Анатолій Вишевський.
– Одно из самых больших произведений искусства – то, что сделал наш хлопец в Москве с "зиркою" (зірку на сталінській висотці розфарбували синьо-жовтим. – "Країна"). Эта картина должна войти в историю украинского искусства, – ілюстратор збірки 64-річний Броніслав Тутельман запалює коричневу цигарку. – Рождается нация. Через это прошли все страны. На меня события влияют очень плохо. Ничего не рисую, а только этим живу. Уже стал практически блогером. Ведь надо людей ориентировать. Сегодня это важнее, чем искусство. Но у меня уже крыша едет.
13.26
– Смерть людей за будь-що – це завелика ціна. Але це не базар, про неї неможливо домовитись. Ця війна – наслідок специфічного режиму Януковича. Одразу було зрозуміло, що його просто так не позбутися. Мусить вчинитись якесь насильство. Все так і гнило чотири роки, – 54-річний письменник Юрій Андрухович у бірюзовій футболці й чорних окулярах сідає в затінок декоративного клена. – У нашому суспільстві постійно був культ человека с ружьем. У той же час відбувався духовний розвал армії. Не лише розкрадання. Треба було бути абсолютним невдахою, щоб прийняти повістку й піти в армію. Нормальною поведінкою вважали закосити. Це все тепер пожинаємо. Матимемо серйозні проблеми з ветеранами, яких буде велетенська кількість. А ще багато які говоритимуть про себе як про ветеранів. У ситуаціях алкогольних це буде конфлікт на конфлікті. До цього вже треба готуватися. В учасників бойових дій зароджується болісне відчуття певної несправедливості: чому всі ці люди можуть зараз сидіти на сонечку в кав'ярнях?
13.40
– Одне з досягнень Майдану – незворотність, – каже громадський діяч 67-річний Йосиф Зісельс на дискусії про ідентичність. – Ми зараз робимо цивілізаційний вибір. На Майдані половина розмовляли російською мовою. Перший загинув вірменин, другий – білорус. 20 лютого – троє людей з єврейськими коренями. Народжується політична нація, в якій комфортно почуваються різні етноси й релігії. Але, за біблейським прикладом, потрібно 40 років, щоб перейти від рабства до свободи. У 1990-х ми жили під владою колишніх комуністів. Потім колишніх комсомольців, зараз – під владою колишніх піонерів. Ще треба пережити колишніх жовтенят – і все буде нормально.
– Мої дід і баба мешкали на вулиці Рози Люксембург, зараз – Трояндова. Шуткую, що тоді була Роза, тепер Троянда – так що ім'я вулиці трохи збереглося, – каже поет і психіатр Борис Херсонський, 63 роки. Народився в Чернівцях, згодом переїхав до Одеси. – Одеса й Чернівці замішані на різних мовах і культурах. Пройдіться по Дерибасівській – китайську почуєте частіше за українську. В Одесі всі говорять російською, але з акцентом. Нема мови, якою я розмовляю без акценту. Російською мовою з єврейським акцентом, англійською з російським, а українською – з галицьким, бо вчився у Франківську.
16.15
– Ночью ей снилось, что ввели гуманитарный конвой. Она спит, поджав ноги к животу, укрывшись простыней с головой, на одном и том же правом боку, укрывшись стеной со спины – так, как спят во времена гуманитарной войны, – читає свій вірш 50-річна Людмила Херсонська. Написала його 12 серпня. – Война сильно поменяла мое мировоззрение. Последние стихи нервные, рваные и политизированные.
Я родилась в Приднестровье, родители до сих пор живут там. Очень трудно объяснить родным, что у нас происходит. Возникает чувство, что ты один в этом мире, поэтому хочется постоянно писать, чтобы тебя услышали. В Приднестровье люди пророссийски настроены. Это абсолютно ватная территория. Боюсь, чтобы такой зоны не было у нас.
23.31
– Це улюблений коньяк патріарха, – перед входом митці розливають одеський бренді з місцевого магазину. Йдеться про Юрія Андруховича, якого вони називають патріархом. – Патриарх так красив, каждый глаз – чернослив, – наспівують.
Неділя, 7 вересня, 9.51
– Мішка! – гукає фотограф Тетяна Давиденко, коли до ресторану заходить Жадан. – Ведмедиками я називаю все, що подобається, – пояснює.
Поруч її колега перекидає учорашні знімки на ноутбук.
– Не пам'ятаю, як дістався вчора додому. Зараз на фотографіях подивлюся час – о котрій. Останній кадр – 3.36, – показує на моніторі розмиті нічні вікна.
Після сніданку учасники фестивалю їдуть до єврейського цвинтаря на поетичні читання. На стінах колишньої синагоги з оббитою штукатуркою проступають старі написи на івриті.
– Коли помираєш – слід проспівати собі мерщій: перетікає життя в життя, як моря в дощі, і тому воно не скінчиться, – читає поетка 29-річна Катерина Бабкіна.
Слова відлунюють, пахне цвіллю, холодно й волого. На підвіконні росте деревце.
14.45
– Кажуть, у мене поствоєнний синдром. Бо весь одяг, який останнім часом купила – білий. Історики моди пишуть, що у післявоєнний період Європа й Америка вибухнули білим. Можливо, тому мене засмутив колір обкладинки, такий какашечний, – каже 33-річна Ірена Карпа про нову книжку зі своїми інтерв'ю та есеями.
Презентує її в білій сукні до п'ят.
– Важливо легко розставатися з грошима, тоді вони легко приходять. Так само легко розставатися зі знаннями. Я навіть легко з часом розстаюся – зараз дуже багато чогось роблю на громадських засадах. А закінчиться війна – буду косити бабло.
Є простий і дуже дієвий рецепт щастя: вибрати когось і піклуватися про нього. Допомогти тому, кому гірше, ніж тобі. Хочу знайти хлопця, бажано сироту.
– Є такий, щойно говорила з ним по телефону, – підіймає руку жінка в залі.
Після зустрічі підходить до Ірени обмінятися контактами.
3 
35413
Коментарі