"Передчуття: українське мистецтво сьогодні" – під такою назвою в лондонській Saatchi Gallery виставили роботи 38 сучасних українських художників. Серед них – полотно Василя Цаголова "Привид революції"
Картину "Привид революції" написав за рік до самої революції. Є художники, які висмоктують ідею з пальця. У мене добре працюють локатори – ловлю те, що літає в повітрі. Тоді по всьому світі тривали заворушення. Кнопкою запуску для картини став протест донецьких пенсіонерів із вилами у листопаді 2011-го. Їм пенсій не виплатили. Мені потрібна була ця місцева, українська палітра, а не просто якісь страйки в Америці. Хоч подія й регіональна, там складний букет сенсів. На картині зобразив усе пострадянське. Вила – зброя безжального божевільного бунту. Дуже доступна. Це атрибут радянський, селянський, архаїчний і звіриний. За вила беруться, коли вже з'їжджає планка, бо довели. У мене – це символ протестної зброї. Тепер Ляшко зробив їх своїм політичним логотипом.
Поруч із людьми біжать скелети. Це данина масовій культурі: у стрічці "Володар кілець" для перемоги героям потрібна була допомога потойбічного світу. Це я так іронізую над фільмом і над самою ідеєю революції: мовляв, мертві також на боці протестувальників. На картині різні типажі: пенсіонери, люди у спортивному, чоловік у костюмі й краватці – це збірний портрет соціуму. Згори на них падають гроші, як листя з дерев. Люди з вилами не звертають на них уваги. Бувають ситуації, коли гроші – ніщо. Просто папірці.
У лівому куті картини видно шматок червоного полотна. Це натяк на прапор, бо є штамп: усе протестне – червоного кольору.
Спершу намалював ескіз розміром із сірникову коробку, потім – більший. Часом роблю фотозйомку: я ж не Рєпін, який збирав натовп натурників. Для цієї роботи запросив сфотографуватися кількох знайомих. Над картиною працював три тижні. Закінчив перед самою бієнале "Арсенале".
У темі революції мене не цікавлять вожді, які прийдуть завдяки їй. Віддав данину звичайним героям. Картина – не трагічна й без героїки. Цього не можна допускати в мистецтві: занадто серйозна робота виглядає смішно, театрально. У будь-якій ситуації треба знаходити привід для іронії. Мені часто кажуть, що малюю анекдоти. Це частково так – не хочу плакати й писати трагічні картини. Мені самому має бути цікаво й потішно.
Ця робота відкрила серію картин про революцію. "Критичний градус" майже збігається з кадром, коли спецназ лупив мирних людей на Майдані. Її написав за чотири місяці до подій. Інша – "Коктейль Молотова": там чоловік у шапці-вушанці, штани в нього сповзли до колін, видно труси, розмахується пляшкою із запальною сумішшю. Її повинні були виставити в "Мистецькому Арсеналі", але потім, мабуть, побоялися – на виставку мав прийти Янукович. На іншій роботі сексапільна дівчина в червоному з бензопилкою хоче все потрощити в кімнаті з червоними знаменами і бюстом Ілліча. Її написав за рік до ленінопаду. 2012-го відчував, що все іде до революції, і сам цього прагнув. Тепер тему революції для себе закрив. Хочу, аби щось подібне відбулося в Росії.
8 
35413
Коментарі