16 пісень буде у п'ятому студійному альбомі рок-гурту "Брати Гадюкіни". Диск Made in Ukraine з'явиться на початку вересня. Це – перший запис гурту після смерті вокаліста Сергія Кузьмінського п'ять років тому. Про сім пісень майбутньої платівки розповідають басист 48-річний Ігор Мельничук, і клавішник 49-річний Павло Крохмальов
"Грай"
Ігор МЕЛЬНИЧУК: Пісня – історія зубів героя. Не люблю цю тематику, стоматологічну. Але що поробиш, людям життя вибиває зуби. Насправді ця пісня – про мого діда. Мав голубі-голубі очі. Не чув від нього жодного матюка, хоча він відсидів 15 років. Закінчив гімназію, знав німецьку, польську. В табори потрапив як ідейний українець, член "Просвіти". Ніколи про це нічого не розповідав. Тільки раз згадав, що на уранових шахтах радіоактивні стрижні нагадують олівці. Там почав через півроку кашляти кров'ю. Врятувало життя те, що збила вагонетка і дідо потрапив до шпиталю. В Альберта Камю є фраза: "Ми всі ліземо на хрест, зіштовхуючи ногами інших". От мій дідо Петро не ліз на хрест. Прийшли, забрали, відсидів своє, відвоював і – бувайте здорові – повернувся додому.
Зараз почав писати нові тексти, позитивні. Хочеться зробити 10 треків блюзово-світлих. У 17 років через Black Sabbath сприймав світ у чорних тонах, доки не відкрив справжній негритянський блюз. Вони співають, що їх кинула подруга, але в мажорі. Магія чорного блюзу – що людина сміється над собою. А білі виконавці: який я офігенний, як же мене не зрозуміли. "Гадюкіни" завжди сміялися з себе в мажорі, а не звинувачували всіх довкола.
"Мільйон кубометрів"
Павло КРОХМАЛЬОВ: "Мільйон, мільйон кубометрів снігу – нам продали хмару добрі сусіди" – приспів. Пісня про те, що нашу країну завалили іноземним секонд-хендом та іншою хернею. А ми, як раби часів становлення Америки, можемо продукувати лише робочу силу. На Західній Україні діти виростають без тат і мам, бо ті на заробітках. Час ставати у своїй країні господарями.
"Вниз по Черемошу"
Ігор: У цій пісні такий старосвітський гітарний риф, що ніхто з наших гітаристів не може зіграти. Для мене – елементарно. Він трохи кривий, прийшов до голови зранку на отходняках. Сама пісня – про річку з енергією у 100 хюндаїв. Мене курвило, що ці поїзди купили вдвічі дорожче за українські, а вони ще й ламаються. Тому поки їх не замінять нашими, будуть "хуйдаями". Але це не головне. Співаю про людей, яким треба йти вперед.
Усі пісні писав минулого літа – нічого ще не було на Майдані й Донбасі. Але "ще не побудували місто, а пророк Єремія плакав над його руїнами" – було передчуття проблем. Співаю: "Царь не знає, що в Карпатах лихо". Це про те, що наш народ продовжує вірити в доброго царя десь у Києві. Так завжди було, незалежно від того, Петро Порошенко це чи Павло Крохмальов. Але ж він не прийде, не треба в нього вірити.
Я бачив, як розливається Прут. Ходив із вудочкою якогось чорта, коли річка страшна, жовта від глини, вже несла будинки. Що поробиш, маленький рокер-довбо..об був. Дідо на мене з гори кричав, аби вертався. Але пісня не про воду, а про людей, які встали й пішли.
"Холодне небо"
Павло: Улюблена пісня всіх дівчат. Про кохання. У ній чоловік і жінка – як дві тараньки, що висять на вітру. Страшна і трагічна історія. Хіт хітовий буде.
"Волосся на долоні"
Ігор: Павло Крохмальов у нас пєвєц всєх пороков. Це він співає про лобковий педикульоз у "Роксоляні", про фетишизм – у "Жовтих стрічках". Настав час поговорити про онанізм. Виявилось, що він не знає жарту, що від активного самозадоволення на долонях росте волосся. Проводив серед своїх чувіх-любовниць опитування – всі були в курсі. Одна навіть сказала: "Я долгое время разглядывала свои ладони и ничего не нашла". Павло ще апологет заглядання у шпарини, сексуальний маньяк. І це – прекрасно.
Павло: Я приховую це, але в піснях воно лізе зсередини. Вийшов дуже гарний романс. Справжній шансон – пісня, яку співатимуть усі. Уявіть дуже гамірний ресторан, всі триндять і тут на сцені з'являється щось дуже тихе. Але це тихе звучить голосніше за все інше. Бо там стільки сили, внутрішньої історії, дива-дивного. Оце так виглядає справжній шансон. Коли розповідаєш свою історію без бльосток і спецефектів – достукаєшся до кожного.
"День народження"
Ігор: Хоча головний ліричний герой нашої творчості із Західної України, маємо й інтернаціональні пісні. Ця – як поїхав чувак у Америку, набив єб… ло неграм і його посадили в тюрму. Він прибирав туалети в Нью-Йорку, на його жінку і дитину наїхали. Він як колишній боксер не міг вчинити по-іншому. Це історія мого товариша. Буде в стилі реп. Дивина: нам під 50 років, але ми любимо рок-н-рол, панк, кислоту, хіп-хоп. Ми, як медузи, увібрали в себе всі стилі. Нас іноді для кіно просять музику ХІІІ сторіччя зробити – і такі да, ми її робимо. А глупоцьких історій у нас вистачить на яку завгодно мелодію.
Made in Ukraine
Ігор: Там усе висить на гітарному переборі. То я собі придумав, хоча не люблю гітару. Гітаристи для мене трошки подібні на підарастів, бо вони в шкіряних штанях, падають на коліна весь час. Поважаю конкретні речі, тому я – басист. Нас ще називають сірими кардиналами в кожному гурті. У демо-версіях на всіх інструментах грали ми з Павлом. Зараз зводимо нові пісні, зіграні всією командою. Довго, мучимося, бо перфекціоністи. Великий колектив у нас, треба всі партії узгодити. Раніше за тиждень могли два альбоми записати. 1999-го на студію "Комора" прийшли писати "Щасливої дороги". Вони лапки потирали, бо перед нами "Кому вниз" півроку витратили. Думали на нас заробити. А в нас йшло 7 годин на одну пісню – це при тому, що запізнювалися, каву пили. Залишилось купа часу, тому ще тоді переписали першу платівку "Всьо чотко!"
Павло: Дуже світла, про віру і трошки сумна пісня. Від виразу, що наші діди "по коліна йшли через Рейн" мене трусить – батько пройшов усю війну. Мені дуже хочеться, щоб свідомість, яка зараз піднімається, і гордість за свою країну була б понад усе. Якщо навчимося поважати самі себе, але з усмішкою, в нас буде все гаразд.
8 
35413
Коментарі