"Здається, я пишу ту саму книжку вже 45 років", – каже лауреат Нобелівської премії з літератури Патрік Модіано. 9 жовтня його відзначили "за мистецтво пам'яті, з яким він осягнув найнезбагненніші людські долі й описав життя в умовах окупації". Він став 15-м французьким нобелівським лауреатом з літератури й отримає 1,1 мільйона доларів
Тетяна ОГАРКОВА, 35 років, літературознавець:
– Патрік Модіано – знаний і читаний письменник у Франції. Дебютував 1968-го, а вже за 10 років мав престижну премію Гонкурів. Нобелівська – несподіванка для нього. Французька преса багато писала, як він здивувався, коли дізнався про це. Франція має найбільше Нобелівських лауреатів серед письменників – 15. На другому місці США – 12. Модіано сказав, що присвячує премію своєму внукові, який живе у Швеції.
Усі його романи об'єднані темою німецької окупації Парижа. Це має глибоке автобіографічне коріння, бо Модіано – дитина окупації. Молодший на два роки брат Руді помер 10-річним. Це була величезна травма для Патріка. Пізніше він вводив в оману своїх видавців, казав, що народився 1947-го, як брат. Йому присвятив свій перший роман "Площа зірки": описує там їхні блукання Парижем.
Окупований Париж у Модіано – це не героїчні герої, а дивні персонажі: волоцюги, художники, вуличні актори, люди без професії, наркомани. Модіано і сам у молодості трохи захоплювався легкими наркотиками.
Одна з центральних його тем – зникнення. У 1990-х написав роман про журналістку-єврейку, яка зникла. Сюжет розгортається довкола того, як автор шукає і розгадує, яким було життя цієї жінки. Це сильно пов'язано з його батьком і тим, що батьки весь час його відштовхували і залишали. Батько, зрештою, зник і десь помер, Модіано навіть не знає, де він похований. Про матір писав: "Це прекрасна дівчина із сухим серцем".
Нобелівський комітет присудив йому премію за пам'ять. Це пам'ять, яка працює на уяву. Там, де було велике дитяче страждання, він вигадує світ. Показує, як за допомогою вигадки можна пережити історичні травми. У нього є фраза: "Автобіографія нічого не вартує, якщо до неї не додається уява".
Модіано порівнюють із Марселем Прустом, бо той також працює з пам'яттю. Але Пруст – більш філософський письменник. Ближчим до Модіано є Жорж Перек. Його батьки загинули в Аушвіці, коли він був маленький. У 1960-х пише роман "Зникнення". Спочатку не зрозуміло, про що йдеться, бо персонажі щось шукають. Виявляється, роман – ліпограма, текст без однієї літери – "е". Це найуживаніша літера французької абетки, тож письменник відмовився від 85 відсотків можливостей мови і створив роман без неї.
Вадим КАРПЕНКО, 52 роки, перекладач, письменник, видавець:
– Намучився з перекладом Патріка Модіано 1987 року. Я тоді, зовсім молодий, щойно повернувся з Африки як військовий перекладач. Перекладали повість "Неділі в серпні" спільно з Ярославом Ковалем для журналу "Всесвіт".
Герой закоханий у дівчину, яка належить багатому. Вони тікають, але потім дівчину в нього забирають. Її садять у машину, і вона зникає. Він її більше не побачить. Читач навіть не зовсім розуміє, хто і куди її забрав. Персонаж ніби бачить усе в тумані. Це література споглядання: герой дивиться на свою дівчину, вони кохаються, але по суті він весь час – бездіяльний. Загальна атмосфера повісті похмура. Мені, як людині активній, така література не додає життєдайних сил.
Ця повість може бути цікавою для жінок. Чоловіків навряд чи зачепить, бо немає динаміки – пригод, дії. Це книжка не для масового читання. Вона не захоплює. Хіба скажуть, що це – Нобелівський лауреат. Тоді всі, звісно, читатимуть, почнуть писати "під Модіано", і з'явиться ще купа занудної літератури.
Євгенія КОНОНЕНКО, 55 років, письменниця, перекладачка:
– Не дочитувала книжок Патріка Модіано до кінця. Навіть не пам'ятаю назв його творів, які побували в моїх руках. Але зверталася до нього не раз, він все-таки відомий письменник. У його напівабсурдній манері оповіді мені хотілося б або більше абсурду, або більше реалізму.
Більшість творів Модіано присвячені повоєнній Франції. Кожен автор намагається писати про екстремальні ситуації і в цьому виявляє себе, а ХХ сторіччя запропонувало насамперед Другу світову війну. Це не гріхи Франції, це – гріхи Німеччини. Щоб написати про звірства співвітчизників у Індокитаї, французькому письменнику треба мати більше мужності.
Мені було нуднувато читати Модіано. Тематика злиднів і відгомону війни не відлякувала – просто нецікаво побудована фабула. А я ж не забов'язана до останньої сторінки над таким сидіти. Не зрозуміло, що стверджує автор у своїх романах. Бачила лише розгубленість героїв, а мені розгубленості вистачає і у власному житті. Волію читати про людей, які знаходять вихід.
Тарас ІВАСЮТИН, 72 роки, мовознавець, завідувач кафедри іноземних мов Чернівецького національного університету:
– Патрік Модіано пише про проблеми старості, почуття втрати. Його сюжети комусь можуть видатись банальними. Але в них велика глибина переживань. Автор – хороший психолог.
Головною лінією у його творах проходить проблема втраченого часу. Наприклад, у романі "Сумна вілла". Але не так, як у Пруста. Модіано вважає, що час має руйнівну силу. Його герої постійно повертаються до історій молодості. У минулому шукають забуття і полегшення.
Модіано порівнював свою творчість із картинами Клода Лоррена (французький пейзажист XVII ст. – "Країна"). Там горизонт немов занурений у якомусь вічному промені. На відміну від Пруста, Модіано не наділяє своїх героїв щастям віднайденого часу. Модіано розповідає не так про минуле, як про пошуки його слідів. Це фотографії, вирізки з газет, доповіді поліцейських, підшивки журналів – дрібнички, які можуть викликати спогади. Епіграф до автобіографічного роману "Родинний записник": "Жити – означає бути впертим у намаганнях завершити певні спогади".
Як пише Патрік Модіано
"Нічна варта", 1969
"Лікар казав мені: кожна людина, що має скоро померти, стає музичною скринькою і грає мелодію, що найкраще пасує до її життя, характеру, надій. Для когось це популярний вальс, для інших – марш".
"Я прочинив вікно. Літня ніч була така синя, така тепла, що здавалась несправжньою, і раптом на думку спали слова: "піддайся примарі", "вдихни востаннє". Світ помирав від сухот. Дуже м'яка і повільна смерть".
"Вулиця темних крамниць", 1978
"Маленька дівчинка разом із матір'ю повертається у сутінках з пляжу. Вона плаче, без причини, їй просто хотілося ще погратись. Вона все більше віддаляється. Ось вона вже завернула за ріг. І наші життя, хіба не розсіюються вони у вечірніх сутінках так само стрімко, як дитяча образа?"
"Родовід", 2005
"Що таємничішими й темнішими є речі, то більше вони мене цікавлять. Я намагаюся знайти таємницю навіть там, де її нема".
5 
35413
Коментарі