На 87-му році життя в Києві помер художник Микола Стороженко. Понад чотири десятиліття працював у Академії образотворчого мистецтва, очолював творчу майстерню монументального живопису і храмової культури. Його учень Олесь Соловей розповідає про дві найбільші мозаїчні роботи Миколи Андрійовича
Олесь СОЛОВЕЙ, 45 років, художник:
– Художник Іван Марчук запросив Стороженка створити мозаїчні панно в залах Інституту теоретичної фізики у Феофанії. Микола Андрійович запропонував зобразити на них Львівське Успенське братство і Києво-Могилянську академію. Третє мало бути присвячене Петру Сагайдачному і Запорозькій Січі. Працював над ними з 1968-го по 1971-й. Стороженко тоді дружив із шістдесятниками – Аллою Горською, Іваном Світличним, В'ячеславом Чорноволом, Євгеном Сверстюком, приїздив на зйомки фільму "Тіні забутих предків". Розповідав про ходу й покладання червоної калини до пам'ятника Шевченку. Могилу поета оточили три ряди міліції. Алла Горська пробивалася вперед, хтось ударив, і калина випала у неї з рук. Микола Андрійович казав, що то було провісником її загибелі. Коли прийшла звістка, що вона померла, він якраз працював над мозаїкою. Так переживав, що риси Горської передав композитору Максиму Березовському, якого зобразив на панно поруч із Петром Могилою та Феофаном Прокоповичем.
Ці мозаїки готували до великої міжнародної конференції. У Київ мали з'їхатися наукові світила з усього світу. Третє панно Миколі Андрійовичу втілити не дали, бо там мала бути Запорозька Січ. Його викликали в ЦК Компартії. Сказали: або обрати інший сюжет, або відмовитися. Тоді Іван Марчук зобразив космос.
Коли Стороженко працював над панно, то не створював його просто на стіні, а винайшов унікальний спосіб. Якраз був мозаїчний бум. На громадських будівлях часто робили мозаїку з великої плитки. Так швидше, художник набирав погонні метри, отримував хороший гонорар. Але Микола Андрійович не хотів спрощеного варіанту. Взявся працювати так, як робили майстри у Софійському соборі. Там шматочки смальти, з якої викладають мозаїку, були 8 на 8 міліметрів або 10 на 10. Такими дрібними камінцями і працював Стороженко. На його панно близько сотні відтінків. Відшукував побиті керамічні труби, різаний мармур, цеглу на звалищах. Клав смальту не плоско, а об'ємно. Де рука, вона випукла на кілька сантиметрів, де складки одягу – невеличкі западини. Це дає гру світла – кольори міняться.
Для мозаїки зробив дерев'яні щити, на них насипав пісок, зверху прикладав картон із рисунком. Завдяки піску міг добитися рельєфності поверхні. А картон повторював об'єм піску. Тоді наверх закріплювалася поліетиленова плівка. На неї клеїли смальту. Маленькі проміжки між камінцями Стороженко засипав жужелицею (залишки після згорання твердого палива. – "Країна"), бо вона не з'єднувалася з цементом. Тоді усе це заливали бетоном і різали на півметрові квадрати. На стіну кріпили готові фрагменти, забирали дошки з піском і віддирали плівку. Тоді жужелиця висипалася, і отвори між камінцями були як контури. А самі смальти лишалися непошкоджені цементом. Дивишся на мозаїку – і не розумієш, як ті камінці тримаються. Цементу не видно, тільки кольори сяють.
Панно доповнювали написи з мозаїки. Це були вислови Сковороди, духовні настанови. Від Стороженка вимагали, щоб ці тексти були російською мовою. Він нічого не відповів, а зробив їх українською. Приходять партійні діячі, завтра відкриття конференції, а написи – українською. Нічого за ніч не зміниш. Вони були в розпачі. За це Стороженку перекрили кисень: ніде не міг заробити на життя, видавництва відмовлялися друкувати ілюстровані ним книжки. Він якраз закінчив ілюструвати роман Михайла Старицького "Останні орли". Книжку знищили на стадії верстки.
1987 року Інститут електрозварювання імені Патона замовив Миколі Андрійовичу зробити панно у селищі Лазурне на Херсонщині. Там будували санаторій. Стороженко запропонував зробити мозаїку на тему битви скіфів із персами. Коли Борис Патон побачив ескіз, сказав: "Люблю битву", і дав добро. Стороженко працював над нею під впливом поеми Євгена Маланюка "Варязька балада". Битви як такої не було, але скіфи перемогли персів. Ті прийшли величезною армадою, і вимагали бою. А скіфи вели партизанську війну – виснажували перське військо. Перси безславно повернулися додому. Микола Андрійович цю історію метафорично переклав у битву.
Ця стіна 240 квадратних метрів. Висотою до 6 метрів, стоїть просто неба прямо біля моря. Стороженко підібрав палітру зі 100 відтінків. Випалював смальти з майстрами на заводі в Лисичанську. А тоді якраз Радянський Союз почав розвалюватися, інфляція. На 1991 рік, коли мозаїку закінчували, один квадратний метр роботи коштував, як пляшка шампанського. Здавалося, міг би махнути рукою на замовлення, та й усе. А Микола Андрійович сам виконав найскладніше – руки, обличчя, голови коней. Це сповільнювало процес, але інакше він працювати не вмів.
3 
35413
Коментарі