– Із нещодавніх фільмів про Донбас пригадую лише роботу австрійського режисера Ульріха Зайдля "Імпорт Експорт". Це стрічка про дівчину з міста Сніжного, яка займалась віртуальною проституцією через інтернет. А в Україні, здається, взагалі не знімали кіно про Донбас.
У СРСР ще з 1930-х намагалися створити ідентичність червоного шахтаря. Зараз ідея сепаратизму базується на ностальгії за радянським – кіно в тому числі. Для прихильників відділення східних територій радянська концепція історії, культури – природна. Вони живуть минулим, картиною світу, яку для себе витворили. У них не Друга світова війна, а Велика вітчизняна. Не союз Сталіна і Гітлера, а віроломний напад Німеччини на СРСР. Не Голодомор, а неврожай, засуха і випадкове помирання кількох мільйонів людей. Не масові репресії 1930-х, а чистка партійного складу. Не Україна як окрема культурно-етнографічна одиниця, а єдиний народ українців, росіян і білорусів. Вони комфортно з цим почуваються. Для них неможливість виїхати в Шенгенську зону – це абсолютно не проблема. Багато жителів Донбасу переконані, що десятиліттями годували Україну.
Як бути далі? Треба читати побільше хороших книжок, дивитися більше хорошого кіно і менше говорити дурниць – як людям, які виступають проти України, так і тим, хто її підтримує.
5 
35413
Коментарі