Якщо любиш, не тицятимеш правдою у вічі щодня

2

Графічну роботу "Нагорода за мовчання" Романа Мініна у квітні продали за 5150 доларів на аукціоні Phillips у Лондоні

Працював над картиною весь грудень 2013-го. Часто бував на Майдані, бачив, куди рухається протистояння. Тоді це ще було схоже на великий рок-концерт. Все позитивно – прапори, плакатики. Відчував підйом: нарешті ми перебороли "злочинну романтику".

Вибудував собі таку модель розвитку нашого суспільства. Найстарші – ті, хто бачив Другу світову – обрали девізом життя "тільки б не було війни". Готові були йти на будь-яку роботу. ­Наприклад, моя бабуся сортувала вугілля – "тільки б не було війни". Виросло покоління тих, чиї батьки дуже тяжко працювали. Для них найгіршим у спектрі емоцій була фізична робота. Тому своїм дітям казали: отримай диплом, легше житиметься. А моє покоління виховувалося на тому, що найкраще – не працювати зовсім. Це закон злодіїв. Працюють лохи, а я ходжу з пушкою і забираю у всіх гроші. Вони готові собі руки відрізати, аби тільки не працювати. Тож беруть волини і валять одне одного.

1990-ті – період "великого хапка": всіх перестріляли, все переділили і домовилися, що чиє. Тоді потужно утверджувалася злочинна романтика. Не вірили нікому – ні державі, ні закону.

На Майдані відчував, що все прямує до збройної розв'язки. Вона була вигідна всім, крім України. Зрозумів, цілющим буде мовчання. У Булата Окуджави є такі слова: "Как много, представьте себе, доброты в молчанье". Вони надихнули на цю роботу. Правдою можна образити. Але якщо любиш, не тицятимеш нею у вічі щодня. А коли – ні, можна чинити біль і пишатися тим, що ти – за правду. Наприкінці грудня відчував на Майдані, як любов відступає. Ця робота – заклик помовчати. Закрийте рот провокаторам, заплющіть очі і затуліть вуха від ЗМІ, дайте собі тиждень тиші. За цей час ми помиримося. Та нас тримають на короткому повідку ненависті. А він із шипами, коли смикають – болить. Цей біль заглушує здоровий глузд.

У центрі роботи око – це точка зору. Сама композиція кругла – це кругозір. ­Подорожую і бачу, що всюди є хороші й погані люди. Розширюю свідомість, пізнаючи світ. Від цього кругозору можна відмовитись, обравши одну точку зору. Але для чого звужувати своє бачення? Бог дав нам два ока, це дозволяє відчувати відстань і об'єм. Будь-яку проблему треба розглядати з двох точок зору, як мінімум. Візьмемо циліндр: з одного боку дивишся – кружок, з іншого – прямокутник. Одні кричать: ми – прямокутники, мочи кружків! А інші: ми – кружечки, бий прямокутників! Це відбувається в Україні. А насправді ми – і кола, і прямокутники, а разом – циліндр.

Зробив три екземпляри. Один зараз у Відні на виставці "Я крапля в океані", другий – на аукціоні, третій – у Харкові в проекті "Свої".

Образ Донбасу можна зобразити однією ­лінією. Але я хочу зробити його складнішим, намагаюся розкрити енергію донецького степу.

Ідея серії робіт "План втечі з Донбасу" з'явилася, коли працював із дітьми. Розписували стіни, говорили про рідний край. 90 відсотків із них мріють жити десь в іншому місці, бажано – за кордоном. Насправді з Донбасом треба помиритися і прийняти його.

×