Переважна більшість громадян України за те, щоб почати вже по-справжньому мочити сепаратистів і російських націоналістів, які тероризують населення Донбасу. Але уряд поки що телиться. Мабуть, хоче таким чином дотягнути до президентських виборів.
Мій сусід Вітьок також за радикальні дії, навіть ходив у армію записуватися, та не взяли. У військкоматі сказали, що вже застарий, хіба в народне ополчення, кажуть, але то вже, як кацапи на Київ полізуть. Вітьок змирився, а тим часом пропадає на дачі.
— Що, — питаю, — робиш там цілими днями?
— Викорчовую сепаратистів, — каже.
— Як то?
— А от так, — відповідає. — Вирішив садок перекопати. Вже стільки років збирався перелопатити ту цілину, але все руки не доходили. А тут набрався їжі й вирішив не відступати, — трясе натрудженим кулаком.
Бур'яни в нього — то сепаратисти, і викорчовує він їх із таким натхненням, що наші силовики можуть лише позаздрити. Втім, для ще більшої мотивації Вітьок виділяє з бур'яну кропиву й вважає її феесбешними московськими журналістами. Місця, де вона росла, перекопує особливо ретельно. А осот, що вже викинув зелені стебла й ховається в тіні чи між кущами аґрусу й смородини, — це у Вітька "зелені чоловічки" москальського спецназу. Я зауважив, що то для нього найбільша радість — згадувати, як він з ними розправляється.
— Був би вчора закінчив, але дощ не дав, — бідкається Вітьок.
— А що таке дощ? — запитую у нього. — Ну, якщо осот — "зелені чоловічки", тоді що таке дощ? — пояснюю питання.
— Ну, може, резолюція ООН? — не губиться сусід і розпливається в усмішці.
70
Коментарі