Понад 700 днів провела в кремлівському полоні Надія Савченко. Для українців вона стала символом патріотизму, нескореності та спротиву російській агресії. Багато хто бачив її криголамом для української олігархічної політики, майбутнім національним лідером. Та протягом двох місяців після звільнення з колишньою бранкою Путіна відбуваються дивні речі.

Вона озвучує приємні для Кремля та його ­маріонеток на Донбасі речі. У червні Савченко сказала про необхідність прямих переговорів між Києвом і контрольованими Москвою сепаратистами. Це — головна лінія політики Путіна в питанні Донбасу, яка полягає в непричетності Росії. Мовляв, в Україні — громадянська війна і для припинення її сторони мають напряму домовлятися між собою.

Пізніше Савченко заявила про потребу просити пробачення в жителів окупованих нині територій Донбасу. Це так само чудово лягає в кремлівську пропагандистську тезу про дії Києва як першопричину конфлікту на Донбасі. Мовляв, саме українська влада винна у конфлікті. Росія, знову ж, ні до чого.

Можливо, ці заяви з'являються через недостатнє розуміння процесів, брак досвіду в публічній політиці та відсутність кваліфікованих консультантів. Крім іншого, Савченко ставить у незручне становище "Батьківщину", депутатом від якої є. Днями Надія заявила про плани йти в президенти й висловилася за встановлення в країні диктатури. Останнє є ще одним великим політичним проколом. Більшість українців історично не толерують єдиновладдя, і дві останні революції це довели.

Природна для початківця політична недосвідченість була б кращим поясненням того, що відбувається із Савченко. У гіршому ж випадку Надія стала частиною диявольської гри, яку може майстерно розігрувати Кремль і його тутешні резиденти. Ми багато чого не знаємо про перебування Савченко в полоні та домовленості з її звільнення. Однак коли Путін зачитував у травні указ про помилування Надії, поряд із ним сидів Віктор Медведчук — головний диригент путінської політики в Україні, спрямованої на повернення її під вплив Кремля.

Зараз Росія не має тут "свого" політика, який міг би в перспективі боротися за вищу владу в Києві. Однак має час, великі гроші та медійні можливості, аби його сотворити. Савченко була б для Кремля доброю кандидатурою на роль діяча, орієнтованого зокрема на колишніх виборців Януковича. Багатьом з яких подобається і диктатура, і кремлівський погляд на події на ­Донбасі.

Не можна відкидати, що тактично Савченко з її примиренськими заявами вигідна для адміністрації Порошенка. Це якщо він планує всупереч інтересам країни та здоровому глузду повністю виконувати політичну частину Мінських домовленостей — аж до проведення на окупованих територіях "виборів". Перебуваючи недавно з Порошенком на саміті НАТО у Варшаві, Савченко публічно пообіцяла припинення війни до кінця року. З погляду дня сьогоднішнього це можливо лише на умовах Кремля за фактичної капітуляції українського керівництва.

У будь-якому разі нині на заміну оваціям і загальному захопленню Надією Савченко приходять настороженість і нагадування про "не сотвори собі кумира". Час іще покаже, ким вона насправді є та чи грає в чиюсь гру. Однак уже зараз очевидно, що початок шляху в публічній політиці виходить у Надії дуже сумнівний.

×