На Донбасі йде Вітчизняна війна, а не антитерористична операція

 

Що відбувається на Донбасі? Антитерористична операція.

Кого "оперують"? Терористів з сепаратистами.

Хто "оперує"? Сили АТО.

Начебто все зрозуміло.

Проте й справді: "начебто". Бо, коли замислитися, наведені загальновживані визначення не стільки пояснюють, як дезорієнтують. Усіх дезорієнтують.

І насамперед — українців, яких спочатку "визволила" Росія, а тепер визволяє Україна. Адже, що таке АТО? Операція проти терористів. А терористами суд нарік так звані ДНР і ЛНР, абревіатури яких вказують на територіальну приналежність. А оскільки бої точаться на теренах Донеччини і Луганщини, і під обстріли потрапляють і гинуть мешканці саме цих областей, у них з подачі російських геббельсів, які захопили простір над Донбасом, формується думка, що АТО ведуть проти них. Що київська влада вкупі з "бандерівцями" веде проти них війну на знищення.

Нервуються й у західних областях. Чому, мовляв, наші хлопці мають гинути на Донбасі? Східняки наробили дурниць із російськими триколорами — хай тепер самі розбираються з тими, кого прикликали на свою землю. Навіщо нам той Донбас? І з кожним загиблим земляком в їхніх серцях більшає нелюбові. Не лише до путінської Росії, а й до російськомовної України. І з'являються нові тріщинки у стосунках між громадянами однієї держави. А це страшно ще й за наслідками: замішане на крові швидко зі свідомості не вивітрюється.

Війна традиційно є фактором об'єднувальним. У нас виходить навпаки. Чому? Та тому що в Україні йде АТО, а не війна.

Українська влада ніяк не зважиться вимовити слова, що принципово коригують сприйняття того, що відбувається на Донбасі: Вітчизняна війна.

Президент, Верховна Рада, уряд ніяк не зберуться з духом заявити: Російська Федерація віроломно, зламавши державний кордон, посягнула на територіальну цілісність України, і ми змушені захищатися. Воювати. Воювати всією державою проти загарбників — за свободу і незалежність Вітчизни. А така війна за всіма світовими стандартами кваліфікується як віт­чизняна.

А ще наша влада має заявити, що на Донбасі воюють не "сили АТО" і не проти купки доморощених терористів. Збройні сили України ведуть криваву битву з добре навченими військовими формуваннями, оснащеними найсучаснішою і найновітнішою російською зброєю.

Має заявити, проте не може.

Навіть зараз — після заведення в Україну крізь проломи на кордоні кількох сотень найсучасніших танків, доброї півсотні "Градів", новітніх артилерійських і ракетних установок, кілометрових колон бронетехніки і броньованих вантажівок з російськими вояками, після захоплення у полон кадрових офіцерів російської армії і солдатів строкової служби, після прицільного обстрілу з російської території українських сіл, після прицільного вогню з російського зенітно-ракетного комплексу "Бук"по пасажирських літаках — влада в офіційних заявах прагне уникнути самого слова "війна". За визначенням сановних чиновників і військовиків, Україна все ще стоїть на порозі війни з північним сусідом.

Кремлівські трубадури на всі голоси віщають про війну (щоправда, з вигідним їм акцентом "громадянська"), лідери терористичних ДНР і ЛНР передали контроль над захопленими територіями кадровим офіцерам ГРУ і ФСБ і, зрештою, оголосили державі Україна війну. І оголосили не від свого імені — фактично від імені Росії, зі зброї і грошей якої живуть. А наші владарі у відповідь сором'язливо іменують вишколене іноземне військо сепаратистами, "на боці яких воюють російські найманці".

14 липня міністр закордонних справ України передав представникам дипломатичного корпусу задокументовані фото- і відеодокази підтримки Росією терористів озброєнням, приклади безпосередньої участі в боях регулярних військ РФ. 15 липня представник України при ЄС Костянтин Єлисєєв передав Євросоюзу та Європарламенту задокументовані факти "перекидання Росією через кордон сучасної техніки". Наші спецслужби також постійно інформують світову спільноту про активну участь Росії у військових діях на Донбасі…

Не заперечую, все це треба робити: і фіксувати, і доводити до відома. Але ж слід і висновки робити з очевидного. Скільки ж можна бути "трішки вагітними"? Скільки можна задовольнятися напівправдою? Час і перед країною, і перед світовою спільнотою констатувати незаперечне: Україна перебуває у стані війни з підступним агресором. І оформити нав'язані підлою сусідкою стосунки так, як того вимагає реальна ситуація і дипломатичні канони. Тобто Україні слід формалізувати на міжнародному рівні факт війни з Росією.

Захід давно назвав Москву агресором і нових доказів навряд чи потребує. Війну на наших теренах також бачить. Захід лише не може до кінця зрозуміти, що воно за війна. Росіяни переконують, що це — внутрішнє протистояння за їхньої гуманітарної участі. Україна, з одного боку, наводить приклади прямої агресії, а з другого — зберігає з Росією повноту дипломатичних відносин. Захід не розуміє, як таке може бути. І дедалі уважніше дослухається до аргументів Путіна.

І все ж оголошення війни на Донбасі війною Вітчизняною більш потрібне нам самим, громадянам України. Тоді й у головах спадкоємців вольностей Дикого Поля — луганців із донеччанами трохи проясниться, і на Львівщині та Тернопільщини ні в кого не повернеться язик дорікнути: "Навіщо нам той Донбас?" Адже одна річ — розгрібати в рамках АТО наслідки політичних дурниць гонорових співвітчизників, і зовсім інша — захищати Батьківщину. Боронити від загарбників свободу і незалежність Вітчизни у справедливій і святій Вітчизняній війні.

×