— Ми обрали тебе суддею, — каже герой американського вестерна молодому мисливцю, що повернувся з полювання.
— Але ж я не знаю законів, — збентежено мовить той.
— Нічого, ти хлопець грамотний, закони вивчиш. Головне, що ти — найчесніший з нас і судитимеш справедливо.
Цей приклад наочно ілюструє, як за часів освоєння Америки створювалася система народовладдя. Дотепер у деяких штатах місцевих суддів і шерифів обирають городяни. "Така форма обрання суддів, — пише американський дослідник Лоуренс Фрідмен, — приголомшує європейців як винятково дивна, настільки ж дивна, неначебто обирали лікарів, поліцейських або хіміків. Але принцип виборності сягає корінням углиб історії Сполучених Штатів. Обрання має зробити суддів відповідальними перед громадськістю".
Виборність суддів існує і в окремих кантонах Швейцарії. Однак у переважній більшості країн суддів призначають глави держав, парламентарії або члени уряду. В Японії судді Верховного суду мають кожні 10 років підтвердити свої повноваження через всенародний референдум.
За радянських часів служителів Феміди усіх рівнів і народних засідателів обирали громадяни або ради депутатів трудящих. Звісно, вибори були формальні, бо кандидатів визначали парткоми. Але хоча б зберігалася видимість демократії, чим пишалися комуністичні ідеологи. А принцип пожиттєвого призначення суддів називали антидемократичним.
— Кандидатів у судді прискіпливо перевіряли не лише партійні органи, а й КДБ, — розповідає правознавець 75-річний Володимир Горбатюк. За часів СРСР він був суддею військового трибуналу. Вийшовши у відставку, став адвокатом. — Вивчали біографії всіх родичів. Якщо на партійній конференції, приміром, зі 100 делегатів п'ятеро проголосували проти, то таку кандидатуру відхиляли.
Утім, ретельність відбору не означала, що в Радянському Союзі існувало правосуддя. Моя мати наприкінці 1950-х працювала секретарем міського суду. Якось судили двох молодиків у справі про пограбування. В одного батьки були заможні — його виправдали. А другому, що був із простої родини, дали п'ять років.
— Після засідання я підійшла до судді: як же так, чому ви цього запроторили за ґрати, а того відпустили? Він усміхнувся: так треба. Якби ти знала… Та в нас у в'язницях половина невинних сидить.
У незалежній Україні громадяни поступово усуваються від формування судової гілки влади. За чинною Конституцією суддів призначає Верховна Рада. Перший раз — на п'ять років, потім — пожиттєво. Нині за ініціативи президента фахівці розробляють проект нової Конституції. У ньому хочуть закріпити право призначати суддів усіх рівнів за главою держави з подання Вищої ради юстиції. До неї входять судді й адвокати. Кандидати проходитимуть через Вищу кваліфікаційну комісію суддів. Образно кажучи, служителі Феміди обиратимуть самі себе. Президент виконуватиме формальну функцію — підписуватиме укази.
Схоже, що влада хоче зберегти корумповане судочинство. Реальної люстрації суддів годі чекати. Після гучних затримань кількох одіозних суддів усе затихло. Їхня каста залишається недоторканною. Пересічному українцеві добитися правосуддя буде так само важко, як і донині. Бабло перемагатиме добро.
— Люди хочуть самі обирати місцевих суддів, — каже Володимир Горбатюк. — Аби вони залежали від громади, а не вищого начальства. Тільки тоді можна буде сподіватися на якесь правосуддя. Поки що ж маємо кривосуддя.
5 
35413
Коментарі