— Багато хто порівнює Майдан 2014 року з Жовтневою революцією 1917‑го, — каже харківський історик 44-річний Андрій Кириченко. — Але в нас нема аналога більшовикам. Тому українська революція більше схожа на Велику французьку (1789–1794 роки. — "ГПУ").
Янукович нагадує скинутого французького короля Людовика XVI?
— Після взяття Бастилії короля не чіпали. Франція залишилася конституційною монархією, до влади прийшла крупна буржуазія. А далі сценарії майже тотожні. Людовик, як і Янукович, спробував повернути владу за допомогою іноземної інтервенції. Ставку робив і на Австрію, і на Англію. Але монарха спіймали на півдорозі до кордону і невдовзі стратили. Контрреволюцію очолили родичі Людовика.
Нова влада України схожа на владу революційної Франції?
— Обидві виявились не готові до того, що частина населення не сприйняла революцію. Французька влада була шокована, коли вандейські селяни (Вандея — територія на заході країни. — "ГПУ") з квітами зустрічали англійців.
Як французам вдалося стабілізувати ситуацію?
— Вандейці і роялісти (прихильники монархії. — "ГПУ") тероризували населення, люди пікетували парламент із вимогою видати зброю, а влада боялася це робити. У Франції розпочався період громадянської війни. Коли до влади прийшли якобінці, сказали: якщо у Вандеї повстали селяни, то чому б нам не озброїти селян, які підтримують революцію? І так зламали опір контрреволюції.
Олександр Турчинов говорить, що вільний доступ до зброї отримають і сепаратисти. Та це спровокує громадянську війну.
— Але противники нинішньої влади вже озброєні. Чому не озброїти тих, хто підтримує єдність України?
Можна проводити інші історичні паралелі?
— Чехословаччина 1938 року. Попервах німці захопили Судети — чеський Крим. Там домінувало німецькомовне населення. Потім Гітлер став вимагати те, що й Путін від України — проведення федералізації. І Чехословаччина розвалилася через кілька місяців, як стала федеративною.
Війна завжди потребує радикальних рішень. Наскільки коректно порівнювати українську ситуацію із Другою світовою?
— Коли йдеться про спірні території, практично завжди відбувається конфлікт, а потім іде депортація або обмін населенням. Так було між Індією і Пакистаном, Сербією й Хорватією, Італією та Австрією, Грецією і Болгарією. Отже, висновок другий: у межах однієї держави можуть існувати і два, і три, і десять етносів. Але дві політичні нації — ні. Популярне гасло, що у світі немає моноетнічних держав. Звичайно, немає. Всі європейські країни — багатоетнічні. Але у всіх — одна політична нація. Хоч у Швеції, хоч в Італії. Політична нація — це коли люди різних етносів чи навіть мов бачать своє майбутнє в межах однієї держави. В Україні ж таких націй дві — українська і російська.
Що це означає?
— Неможливий реальний компроміс. Як вирішити проблему, коли частина населення хоче жити в Росії? Якщо таких явна меншість, як доводять соціологи, то влада має діяти жорсткіше. А що ми бачимо? Антитерористична операція вже стала темою анекдотів. Взагалі мені незрозуміле слово "сепаратисти". Те, що відбувається на Донбасі — колабораціонізм. Сепаратизм сам по собі — самодостатній. Він може існувати без допомоги ззовні. Сепаратисти кажуть: ми хочемо окрему державу зі своєю мовою і культурою. От у Шотландії і Каталонії — сепаратисти. Вони питають: "Чим ми гірші від естонців чи українців? Хочемо окрему державу". Але каталонські сепаратисти в Іспанії не користуються допомогою Франції. Типовими сепаратистами були українські і фінські самостійники 1918 року. А на Донбасі чи у Криму — не сепаратизм. Там типовий колабораціонізм — те, що було в Судетах. За моїми оцінками, представники російської політичної нації в межах України становлять десь два мільйони осіб. Це від Ужгорода до Луганська. Із цими людьми ми ніколи не зможемо домовитися, які б поступки не робили.
Вони зорієнтовані на дивну суміш російських імперських і радянських ідеалів. Микола ІІ і маршал Жуков, Денікін і Чапаєв. Конфлікт між Росією і Україною носить фундаментальний світоглядний характер. Йдеться не просто про територіальні претензії чи сплату контрибуції, а про невизнання української нації як такої. З погляду російської влади Україна — штучне утворення, результат примусового аборту, який Захід зробив послабленій Росії 1991 року. Існування такої країни, за Путіним, є нонсенсом, історичною несправедливістю. Дуже схоже на ставлення до євреїв у Рейху. Тільки євреям не дарували права на фізичне існування, а українцям — на політичне.
Які останні приклади колабораціонізму?
— Після розвалу Югославії в Східній Хорватії за допомогою сербських військових сформували так звану Сербську країну — зі своїм урядом. Прибічників незалежної Хорватії депортували. Але через певний час хорвати повернулися. Результат — 400 тисяч сербів покинули Хорватію.
А згадаймо північний і південний Кіпр — конфлікт між турками й греками. Смішно чути, коли кажуть "кіпріоти". Є греки, є турки. Там теж відбувся обмін населенням: з північного Кіпру виселили всіх греків, із південного — усіх турків.
Українське керівництво зараз не може ставити так питання, але вимагати від населення лояльності до держави — мусить. Посягання на територіальну цілісність — це найтяжчий злочин. А нам відповідають: ми воюватимемо, щоб Донбас був у складі Росії. Що з ними робити? Як мінімум — саджати. В якій країні її танки не пускають виконувати антитерористичну операцію? Це — зрада батьківщині. Коли російські танки йшли на Грозний через Інгушетію, місцеві жителі блокували дороги. Вони казали: чеченці — наші брати, а ви, росіяни, — вороги. А в нас навпаки: громадяни України блокують нашу техніку.
7 
35413
Коментарі