Цього разу я хотів виступити в іншому жанрі.
Чоловіки в Росії живуть у середньому 62 роки, от я і сподівався. Аж до ранку середи, 8 жовтня. Навіть уночі прокидався, аби не проґавити повідомлення ІТАР-ТАРС у веселій чорній рамці.
Не склалося. Повернувся Путін у Кремль здоровеньким.
Ані в тайзі не заблукав безкраїй, на відміну від донбаського степу. Ані в бездонне болото не вгруз — із занадто, мабуть, легкого матеріалу природа його сотворила. Тож доведеться мені трохи про інше.
Диктатори спочатку не знають, що стануть диктаторами, тому живуть, як складається. Особливо в дитинстві. Приміром, чорнявому грузинському хлопчикові частенько доводилося тікати в гори від важкої руки п'яниці-батька. Білобрисий чухонський недомірок також не ходив в улюбленцях долі: від хлопців йому добряче перепадає, а від дівчат — ні, хоча йому хотілося навпаки. Гикавка від такого дитинства майбутніх диктаторів не так у них, як у людей. Трапляється — й у цілих народів. Від чорнявого хлопчика, як знаємо, випали небачені репресії, а від кволого замірка — чи не найпідліші в історії війни.
У біографії кожного диктатора є мулькі місця або таке, що їм хочеться підправити, щоб воно відповідало величі набутого становища та життєвим ідеалам. Виправити хоча б неофіційно, коли не можна в анкеті. Неофіційне робиться за допомогою відповідних чуток.
Сталіну муляло, що на чолі Росії стоїть грузин. Тож про своє коріння він дозволяв згадувати лише малому колу нерозстріляних соратників і виключно за бенкетним столом. А між простим людом аж до його смерті гуляла вміло запущена чутка, що Сталін насправді не Віссаріонович, а Миколайович, і є сином відомого в Росії мандрівника й відкривача коней Миколи Михайловича Пржевальського, на якого дещо схожий.
Путіну, навпаки, муляло, що він не грузин, точніше — що не рідня Сталіну. Біографічно зачепитися за вождя вдалося лише дідом — той працював у Кремлі кухарем і міг готувати для Сталіна всіляку смакоту. Але ж це слабка зачіпка. І на початку воцаріння Володимира Володимировича у пресі з'являється його "справжня матір" — Віра Миколаївна Путіна, жителька грузинського села Метехі, що розташоване за 20 кілометрів від Горі, малої батьківщини Сталіна. Жінка впізнає в новоспеченому президентові сина й розповідає, що, маючи на руках десятеро дітей, віддала 10-літнього Вову бабусі й дідусеві в місто Очер Пермської області — аби в того було щасливе дитинство. Британські журналісти, через яких було запущено цю сенсацію, справді знайшли в місцевій школі записи, згідно з якими в 1959–1960 роках тут навчався Володя Путін, за національністю "грузин". Знайшли й зовнішню подібність між Вірою й Володимиром Путіними: в обох "сильні вилиці" й "глибоко посаджені очі".
Здавалося — це те, що треба майбутньому диктаторові й завойовнику: він зі Сталіним однієї крові, та ще й з одних, вважай, країв.
Проте грянула російсько-грузинська війна, і пряма кровність стала політично не вигідною. І набувала навіть підлого вигляду: людина з грузинською кров'ю пішла нищити рідні краї. Тож для російського народу стали організовувати інші спецпроекти з героїзації Верховного Правителя: польоти то на бойовому літаку, то попереду косяка стерхів, пірнання за античними скарбами в океанські глибини і родичання з амурськими тиграми.
Не залишався поза увагою й "грузинський напрямок" — на випадок повернення Путіна до "рідного коріння".
Керівник Академії фундаментальних наук Валерій Чудінов, розглянувши зображення на етруських дзеркалах, виступив із феноменальним відкриттям: Грузія, виявляється, — це історична частина Росії. Її назва походить від російського слова "гора" — Горузія. Розгледів професор в етрусків й географічну адресу цих земель: на Пунті. Тобто, Горузія на Пунті — це Русь на Чорному морі. Згідно з цим відкриттям вийшло, що й Сталін — не грузин, і Путіну війни соромитися нічого — ісконні землі визволяв. Обом догодив фундаментальний Чудінов.
Цей же вчоний, як сказав би незабутній Голохвастов, вичитав у написах на поверхні Місяця і Марса, що "близько 50 тисяч років тому в районі майбутньої Москви зазнала катастрофи міжзоряна експедиція русів, що дала початок праетносу і почасти змішалася з місцевим мавпоподібним земним населенням". Відчуваєте перспективу? Ще рік-два роботи над "написами на поверхні", і "русскій мір" з іншими територіями дізнається, що в космічному кораблі, який розбився над Кремлем 50 тисяч років тому, летіли предки Путіна. Як доказ буде пред'явлено компактний і якнайкраще пристосований для міжзоряних перельотів зріст кремлівського лідера.
А що — такий козир дуже знадобиться, коли Росія приступить до нещодавно оголошеної колонізації Місяця, а світова громадськість заперечуватиме. Яка країна і кого зможе виставити проти Путіна?
А все тому, що недалекоглядні. На відміну від Росії, яка ось вже два десятиліття ліпить з Путіна кулю для свого далекобійного ружжа. Що куля виходить не дуже — так винен матеріал: зам'яким виявився.
3 
1
Коментарі