Минулого тижня збіглися дві події. Кривава сутичка біля Верховної Ради, головним учасником якої стало Всеукраїнське об'єднання "Свобода", і презентація у Спілці письменників книжки Віктора Тимченка "Модерний націоналізм". Перша вирувала сотнями голосів, в яких було багато гніву й ненависті. Учасники другої знайомилися з особливостями сучасного європейського націоналістичного руху й намагалися зрозуміти, чому українські патріоти йдуть саме тим шляхом, яким ідуть.
Олег Тягнибок повернувся. Після тривалої як для діючого політика перерви. Повернення вийшло не менш вражаюче, ніж прихід у велику політику. Маю на увазі виступ на горі Яворина 17 липня 2004 року, коли пролунав заклик брати "автомат на шию" і боротися "з москалями, боротися з жидвою та іншою нечистю". Фрази було змонтовано телевізійними умільцями, проте переконати в цьому суспільство політику не вдалося. Окрім чути, люди ще й бачили. А бачили вони сповнене агресії обличчя, яку не змонтуєш.
Олег Тягнибок на довгі роки став уособленням новітнього українського націоналізму. Не знаю, чи багатьох "москалів з іншою нечистю" налякав виліплений образ, а патріотично налаштованих українців сумніватися змусив. Та й Європа поспішила винести Тягнибока і його "Свободу", яку той невдовзі очолив, за рамки цивілізованого політичного процесу. Партія, що взяла на озброєння значною мірою рятівну для України ідею, ледве народившись, опинилася на маргінальних задвірках.
І от Олег Ярославович знову на всіх телевізійних екранах. У перших лавах тих, хто наступає на охоронців Верховної Ради. І знову з вуст лунають слова, яких треба соромитись. І знову, і це найприкріше, — те саме обличчя. З 2004 року. Сповнене неконтрольованих ненависті і гніву. Проте нинішні емоції адресовано не "одвічній нечисті", а молодим співвітчизникам, яким доручили тримати мирний мітинг у мирному руслі.
Спитаєте, навіщо "свободівці" пішли на штурм парламенту, коли нічого змінити вже було не можна? Тобто після ухвалення закону про конституційні зміни. І що б вони робили, якби прорив удався? Якби їхньому лідеру вистачило сили вирвати у нацгвардійця щит, а за ним — ще і ще один; якби Ігорю Швайці методом "нанесення тяжких тілесних ушкоджень" удалося покласти цілу шеренгу або Ірина Фаріон разом із соратницями зуміла б пробити отвір у заслоні правоохоронців? Почали б зганяли кийками й битами депутатів на переголосування? Чи одразу об'явили б "третю республіку" — після ДНР і ЛНР? Боюся, ми не почуємо розумної відповіді. Так далеко у своїх політичних планах Олег Тягнибок зазирати не звик. Наявна навіть сумна традиція. Хоча люди сперечаються, чого в цій традиції більше — невміння чи небажання передбачати наслідки.
Мені не хочеться погоджуватися з тими, хто підозрює в діях Тягнибока зумисну провокативність. Мовляв, політик із його досвідом не міг у конкретних політичних умовах 2004 року не передбачити резонансу від виступу на Яворині, що його слова перекрутять. Передбачити того, якої шкоди це завдасть національному руху. Складно також, додають, було не прорахувати співвідношення набутків і втрат від щорічних львівських протистоянь 9 травня з ветеранами війни — втрат для іміджу українського націоналізму, та ще відчутніших — для України. Більше, ніж грубу політичну помилку, вбачають противники Тягнибока й в ультимативному наполяганні першого ж після перемоги Революції гідності дня скасувати вибухонебезпечний закон №5029-VІ про мовну політику держави, що підірвало підігрітий російською пропагандою Крим.
Я далекий від подібних підозр. Колись казали: не стріляйте в піаніста — він грає, як уміє. Чи не всі українські партії створюються не тому, що у суспільстві назріла потреба і вимагає час. Вони продукуються як короткотермінові політичні проекти. Здебільшого — під конкретних осіб. Заради вдоволення амбіцій чи для того, аби розмити електорат супротивника. Хтось поставив і на Олега Ярославовича. Не певен, що то був прибічник націоналістичної ідеї, проте мова про інше.
Тягнибок діяв згідно зі своїм розумінням, очоливши українських націоналістів Але біда в тому, що очолив він не одну з безликих одноденок без ідеологічного роду-племені. На рівні політичного проекту було розіграно вразливу для кожного народу націоналістичну ідею. Розіграно — і одразу ж скомпроментовано в очах українського суспільства.
Націоналізм пускає корені, коли базується не на ненависті до інших. У нашому випадку — до москалів чи, після російсько-української війни, до чеченців з бурятами. Націоналізм має колоситися на любові до свого народу, своєї нації. Тобто я — націоналіст не тому, що ненавиджу, а тому, що люблю. Таким є модерний націоналізм, який знаходить у сучасній Європі дедалі більше прихильників і в якому вбачають рятівника від гуманітарних катастроф, що несе народам глобалізований світ. І це переконливо доводять європейські дослідження на зразок згаданої на початку монографії "Модерний націоналізм". На жаль, сучасний український націоналізм почався для нас з іншого — з переповненого агресією Олега Тягнибока.
За роки свого існування ВО "Свобода" не зробила нічого для поширення у суспільстві здорових ідей, популярність яких в Європі зростає на очах. Усі просвітницькі зусилля ВО обмежувалися героїзацією лідерів визвольних змагань попередніх поколінь, діяння яких не мають серед українців однозначної оцінки. "Свобода" під проводом Тягнибока поклала прожите в політиці життя на боротьбу за минуле українського націоналізму, а не за його майбутнє. Тому її авторитету не вистачало для подолання невисокого парламентського бар'єра. Те, що вона опинилась у Верховній Раді попереднього скликання, навряд чи свідчить про сплеск її популярності. Просто народ захотів, аби у Верховній Раді з'явилися хлопці, здатні натовкти пику "регіоналам". Фізично натовкти конкретну пику. 2014 року потреба у міцних кулаках відпала, і "Свобода" знову опинилася серед аутсайдерів.
Проте Олег Ярославович в усьому винуватить владу. Це навіть у звичку ввійшло. Не потрапили після другого Майдану до парламенту — винувата влада, бо відібрала (чи не накинула?) потрібні відсотки. Пішли з військкоматів повістки на війну з Московією — здіймається ґвалт: влада хоче винищити найактивніших представників "Свободи". У центрі Києва загинули люди і від провідників Всеукраїнського об'єднання зажадали пояснень — а від Тягнибока гримить заява: "Влада організувала політичні переслідування проти лідерів "Свободи". Така-от самооцінка. Мовляв, нема і не може бути для суспільства нічого ціннішого, ніж нинішні поводирі націоналістичного руху.
Націоналізм від Тягнибока, якщо виходити не з програмних документів, а з реальних діянь — це націоналізм учорашнього дня. Він спрямований у минуле і живе вчорашнім днем.
3 
1
Коментарі