Нині дуже поширеним є вживання слів "давай" і "давайте" як заклику до спільної дії. Особливо часто такі вислови чуємо від дикторів українського телебачення і радіо: давайте поговоримо, давайте прокоментуємо, давайте запитаємо тощо.
"Давайте" в спонукальних дієслівних конструкціях - непотрібна калька з російської мови. Натомість українська форма коротша й не викликає зайвої плутанини з "давайте" як дієсловом. Запитаєте, чому тут калька і як правильно по-нашому?
Російська мова першу особу множини наказового способу передає складним висловом із "давай", "давайте": давайте не валять дурака, давайте прекратим разговор, давайте выберем более веселую песню.
Проте українська мова не потребує таких чужих конструкцій. Адже для спонуки ми маємо безліч рідних форм на "-імо", "-ймо": не валяймо дурня, покиньмо розмову, оберімо веселішу пісню. Опріч того, російським фразам із "давай", "давайте" можуть відповідати українські звороти з "нум", "нумо", "ну ж бо" чи навіть "гайда": "Тепер же, коли хоч, злигаймось і нумо жить так, як жили (І. Котляревський. Енеїда). Земля гнеться. "Нумо, Гонто!" "Нум, брате Максиме! Ушкваримо, мій голубе, поки не загинем! (Т. Шевченко. Гайдамаки). Ой нене, сум! Нум плакать, нум! (Леся Українка). А тепер гайда бити того жидка, що нас займав учора! - загадав Гаврилко (М. Коцюбинський). Рішення прийнято. Гайда полуднувати, Лесю! Запрошуй гостей, сама йди... (М. Олійник).
А що кажуть словники?
Давайте займемся пением, музыкой – нумо до співів, до музики.
Давайте браться за дело – берімось до діла (до роботи, до праці); нумо до праці; ставаймо до праці.
Давай, давайте выйдем отсюда! – вийдім(о) (з)відси ((з)відсіля, (з)відсіль.
Давай, давайте выручим товарищей – визвольмо, виручім(о) товаришів.
Давайте не будем говорить – не говорім(о).
Давайте оставим этот розговор – киньмо (облишмо) цю розмову.
Душа українського народу горнеться більше до заклику, ніж до наказу. Шкода, але часто наші граматики спонукальну конструкцію зараховують до звичайного наказового способу, нехтуючи її особливістю. А це призводить до того, що в українській мові дедалі частіше вживають чужу форму з дієсловом давай(те).
Хоча, ніде правди діти, цю "неприродність" таки підхопили наші класики:
Давайте провчимо вражого пана (Іван Нечуй-Левицький);
І кумом його давай більше не вважати (Олесь Гончар);
Давайте покинемо лузати насіння (Андрій Головко).
Ану давайте випиймо ще по одній, може нам веселіше стане! (Богдан Лепкий)
А давайте на що, що зараз знайду у вас у два рази стільки, скільки нам треба?" (Володимир Винниченко).
"Суржик – це хвороба. Не слід дорікати комусь за наявність цієї хвороби. Інша справа – що ми не бажаємо від неї вилікуватися", - Анатолій Погрібний.
Помітний вплив російської мовної системи також у витісненні наказового способу дієслів у першій особі множини в закликах: "захистимо́" замість "захисті́мо", "оберемо" замість "оберімо", "будемо уважні" замість "будьмо уважні"; "йдемо" замість "ходімо".
В той час російська мова на констатацію якоїсь дії і на заклик до цього має часто одну словоформу: "Сделаем мир чище!", "Победим вместе!".
Сьогодні тих, хто читає українською, стало менше. Для багатьох мовленнєвою моделлю є телебачення і преса, де українські тексти продукують носії іншої мови. Потужний вплив російської призводить до втрати питомого і рідного. Прикро, що українці збуваються відчуття власної мови.
3 
35413
Коментарі
4