"Противсіхи" самоліквідуються щойно в Україні з`явиться реальний лідер

Питання чи лишиться в українських виборчих бюлетенях графа "Проти всіх" все ще актуальне. Існує щонайменше три думки з цього приводу.

Перша: можливість голосувати проти всіх не передбачена західними, тобто – цивілізованими виборчими практиками.

Друга: "противсіхи" винні в тому, що президент нині не Тимошенко, а Янукович. Хоча так і не доведено, чим Тимошенко могла би бути кращою за Януковича, окрім того, що Табачник у такому разі не був би міністром освіти.

Нарешті, третя думка: графа "проти всіх" придумана для випускання пари "кухонних дисидентів". І тепер, коли є можливість перманентно боротися з режимом у соціальних мережах, "противсіхи" як протестний електорат уже не потрібні.

Можна погодитися, що у Західній Європі немає "противсіхів" через те, що в мають більш цивілізовану владу. Тому люди голосують не за прізвища, а за модернізацію своїх країн, пропоновану партіями й кандидатами. І якщо обрана влада надій не виправдала, наступного разу народ проголосує інакше. Не "проти всіх", а "ПРОТИ ЦИХ".

Але краще глянути на існування "противсіхів" ширшим поглядом. Надмірна політизація будь-якого питання чи навіть феномену в Україні шкодить нормальному адекватному сприйняттю ситуації. Втім, факт існування "противсіхів" аргументовано доведений психологом Олександром Стражним у дослідженні "Український менталітет".

Виявляється, бути проти всіх – це не політичний тренд, вибрики протестного електорату, змова проти Юлії Володимирівни чи приклад політичної технології. Подібна поведінка є національною рисою українців. Котрі постійно, в усі часи нашої історії, змушені були тримати кругову оборону, аби лиш зберегти власну ідентичність.

Щоб не заходити надто далеко, варто згадати хоча б ідеологію Нестора Махна. Його армія ідейних анархістів справді ситуаційно ставала то на бік "червоних", то – на сторону "білих". Маневри махновців можна вважати схильністю до постійного зрадництва. Проте насправді Махно шукав тих, союз із ким допоможе йому якнайшвидше втілити власну мету - збудувати та очолити щось подібне до державного об`єднання.

Наш український індивідуалізм – таке саме феноменальне явище, як обіграна в численних болгарських анекдотів скупість мешканців тамтешньої області Габрово, єврейська підприємливість, веселе пияцтво росіян тощо.

Ми мали територію, але не мали єдиної держави. Перебуваючи в сферах чужого впливу та стаючи предметом географічних претензій і суперечок сусідніх країніз власною державністю ми, українці, віками звикали до того, що пережити й вижити можна лише в один спосіб – не довіряти нікому. Триматися за себе. Приймати дуже виважені й обережні рішення.

Звісно, це багато в чому сприяло нашій самоізоляції та консервації. Власне, до консервативних цінностей апелює "Свобода". Лишаючись у цьому послідовною, хоча й надалі маргінальною політичною силу з маргінальним електоратом, риторика якого зводиться до тези: "Нам тут нікого не треба!" Декларований націоналізм "Свободи" не є буржуазним, більше нагадуючи куркульство хуторянина, що в часи панування Інтернету викликає роздратування. Проте в них є одна вагома перевага: ця політична сила має лідера. Тому "свободівець" навряд чи готовий голосувати проти всіх.

Насправді "противсіхи" існуватимуть доти, доки Україна не народить такого лідера, якому ми, індивідуалісти, зможемо повірити. Йдеться не лише про політику: жодна влада в Україні за 20 років народ не задовольняла та в його інтересах не діяла.

Дивитися слід ширше: у нас нема беззаперечних лідерів та моральних авторитетів не лише в сфері політики, а й в гуманітарних сферах. Інформаційний простір України – наше найслабше місце, культурний не захищений абсолютно. Україна не пропонує власної альтернативи концертам Філіпа Кіркорова з одного боку та концерту сера Пола МакКартні – з іншого.

Якщо справді буде за кого віддати голоси, українці переглянуть своє ментальне "противсіхство"

Скажімо, є керівник політичної сили, котрий заявляє: "Вибір українців – європейський. Альтернативи нема. В інший політичний бік ми не дивимося". Відразу ж цю тезу підхоплюють громадські та культурні діячі, а також – спортсмени-чемпіони, чия думка для нас важлива: "Так, альтернативи Європейській інтеграції нема".

Виборці будуть змушені віддавати свої голоси не проросійським чи проєвропейським політичним силам – власне, ця політична й культурна невизначеність і плодить "противсіхів". Обирати треба буде між тими, хто краще зможе втілити в Україні верховенство права, принципи вільного розвитку бізнесу, захищатиме національний культурний простір та відроджуватиме книжкове розповсюдження, кіновиробництво, підтримуватиме школи та бібліотеки.

×