"Всё идёт по плану": часткова мобілізація наближає розпад Російської Федерації

6

Фото: Інформатор

Оголошення Володимиром Путіним часткової мобілізації – однозначна демонстрація слабкості й тотального воєнного і політичного фіаско.

Проваливши стратегічні цілі "специальной военной операции" ще в перші тижні війни, Кремль від початку вересня продовжує втрачати стратегічні позиції на Харківському напрямку, під загрозою позиції російської армії на Донецькому напрямку. Потенціал російського угруповання на Південному напрямку слабне з кожним днем.

Контрнаступ Збройних сил України на сході та півдні, хоч і відбувається з різною інтенсивністю та швидкістю, є практично незворотнім, а здатність росіян бодай ефективно утримувати захоплені позиції, не кажучи вже про відновлення власних наступальних операцій, все більш сумнівною.

Російська пропаганда вчергове, як і під час "сезону бавовни" на Південному напрямку наприкінці літа, опинилася у вкрай нетиповій та незручній ситуації. Коли нових методичок ще не підвезли, а кремлівські вожді поховалися в кущах, зваливши завдання хоч якось пояснити провальну ситуацію на штатних пропагандистів.

Зрештою, втечу росіян з Харківщини було офіційно названо "операцией по свертыванию и переброске Изюмско-Балаклейской группировки войск на территорию ДНР". А російська пропаганда стала генерувати додаткові пояснення ситуації пріоритетністю "защиты" російського "бантустану" на окупованому українському Донбасі.

Схоже, в ситуації з оголошенням "часткової мобілізації" ситуація повторилася. А Росія стала ще на крок ближче до внутрішньої системної кризи і розвалу нинішнього режиму.

 

Історична невідворотність

У своєму виступі з нагоди оголошення "благої звістки" про "часткову мобілізацію" Путін традиційно скаржився на "коварный Запад", який тільки й мріє про розпад Російської Федерації. І де "уже прямо говорят о том, что в 1991 году смогли расколоть Советский Союз, а сейчас пришло время и самой России".

Путін відомий своїми псевдоісторичними сентиментами по колишньому "совку". А також типовим КДБшним поглядом на розпад СРСР як на "спецоперацию спецслужб США". Він же називав припинення існування Союзу "величайшей геополитической катастрофой ХХ века".

Однак об'єктивна історична реальність полягає в тому, що Радянський Союз став жертвою власної відсталості і некомпетентності його керманичів. Які самі повірили у міфи власної пропаганди і у своїх спробах "догнать и перегнать Америку" до фінішу так і не дісталися. Витратили колосальні ресурси на гонку озброєнь, яку зрештою теж програли через нездатність якісно конкурувати із Заходом.

І для самого Заходу розпад СРСР став величезною геополітичною несподіванкою: найкращі "совєтологи" американського ЦРУ в середині 1980-х прогнозували Союзу довгу агонію впродовж десятиліть. Тоді як він колапсував впродовж кількох тижнів.

Західні спеціалісти по Радянському Союзу не могли повірити в те, що його керівництво наважувалося брехати про реальний стан справ у країні не лише своїм громадянам і всьому цивілізованому світу, а й самим собі.

У результаті Сполученим Штатам та їхнім союзникам в Європі довелося мати справу з суворою реальністю розпаду тоталітарного радянського Колоса. Пристосовувати свою зовнішню й безпекову політику до нових реалій. Не всі рішення були вдалими, однак і Вашингтон, і Брюссель загалом впоралися з основними викликами, на ходу формуючи стратегію взаємодії з новими незалежними державами пострадянського простору.

Найневдалішою стратегією виявилася політика Заходу стосовно Російської Федерації: західні держави на хвилі своєї перемоги в холодній війні вирішили, що з "новою" Росією найкраще спрацює модель максимального залучення до спільних економічних проєктів. Які теоретично мали б віднадити кремлівські еліти від бажання реваншу і повернення до глобальної конфронтації.

Однак на практиці все виявилося трохи інакше. Російська Федерація, швидко відкинувши спроби єльцинських демократичних реформ як незрозумілі і відверто чужі, радо повернулася в обійми уламків колишнього тоталітарного режиму. Представлених головним чином колишніми офіцерами "госбезопасности" на чолі з відверто примітивним і недалеким Путіним. Чия кар'єра в КДБ є найкращим свідченням його профнепридатності – в той час як справді обдаровані офіцери отримували важливі завдання в країнах-лідерах Західного світу, Путіна відправили відсиджуватися в абсолютно дружнє "болото" Східної Німеччини.

Мобілізаційний провал

Звернення Путіна і оголошення ним "часткової мобілізації" фактично підтвердило стратегічне фіаско російської армії в Україні. Оголошені фактично паралельно зі зверненням кремлівського вождя втрати російської армії від міністра оборони РФ Шойгу не витримують жодної критики, особливо в порівнянні із заявленими обсягами мобілізації – майже 6 тис. проти 300 тис.

"Часткова мобілізація" також дуже слабо корелюється із заявами Путіна на саміті ШОС у Самарканді. Про те, що російська армія нібито воює "не в повну силу", використовуючи тільки свою "контрактну частину". Однак якщо при цьому пам'ятати, що контрактники будь-якої армії є найбільш підготовленою, професійною і боєздатною її частиною, не важко дійти висновку, що мобілізація навіть 300 тисяч осіб не врятує ситуацію на фронтах. А якщо згадати, що більша частина цієї контрактної армії вже знищена українськими захисниками разом із сучасною технікою, ситуація стає ще безвихіднішою.

Окрема заява Шойгу щодо того, що "часткова мобілізація" не зачепить студентську молодь РФ, схожа на жалюгідну спробу застрахувати себе від протестів найпрогресивнішої частини сучасного російського суспільства. Громадяни РФ середнього і старшого віку загалом підтримують нинішній нацистський курс Кремля. Оскільки не дуже бояться перспективи опинитися на фронті – на відміну від молоді. А також яскраво демонструє страх російського режиму перед масовими заворушеннями.

 

Мавпа з гранатою

Згадки путінського режиму про ядерну зброю все більше перетворюються на гротеск і відчай. Регулярні обіцянки "судного дня" і "апокалипсиса" від Медведєва просто смішать. Постійні натяки Путіна на "аналоговнет" і "России есть чем ответить" з кожним разом утверджують Захід у думці про імпотентність нинішньої російської влади та її тотальне нерозуміння того, чим насправді є ядерна зброя.

Фактично жодна інша ядерна держава, крім РФ, не відчуває потреби постійно нагадувати світу про свій ядерний статус. Тим паче про готовність використати ядерну зброю на практиці.

Особливість і відмінність ядерної зброї від конвенційної полягає в тому, що сама по собі її наявність у держави аж ніяк не гарантує безпеку й повагу сусідів і всього світу. Яскравим прикладом є Індія і Пакистан, ядерний статус яких абсолютно не перешкоджає країнам періодично активно ворогувати одна з одною.

Цінність ядерної зброї, на відміну від конвенційної, полягає у мистецтві не застосовувати її на практиці. Тільки в такому форматі вона може принести користь державі – як уміло розіграний засіб стримування. Однак в момент її практичного застосування володіння нею перетворюється з переваги на прокляття. Сполучені Штати свого часу дуже добре засвоїли цей урок наприкінці Другої світової війни. І впродовж протистояння з СРСР у холодній війні відточили стратегію стримування і використання ядерної зброї без її практичного застосування.

Здавалося б, СРСР, який був стороною цього двополюсного геостратегічного протистояння, мав би теж засвоїти уроки стратегічного стримування. Сформувати в російських воєнно-політичних еліт чітке розуміння того, чим насправді є ядерна зброя.

Однак дії й заяви Путіна свідчать про те, що чинний російський режим уявлення не має про те, як правильно розіграти геополітичну карту свого ядерного арсеналу. Вчергове відверто демонструє світові свою повну відсталість і печерний примітивізм.

Зайве наголошувати, що цей факт додає актуальності питанню демілітаризації та денуклеаризації Російської Федерації як однієї з обов'язкових умов воєнної й політичної перемоги України. А жорстка реакція провідних країн цивілізованого світу не змусила на себе чекати.

У випадку, коли російська "мавпа" з Кремля таки вирішить підірвати свою "ядерну гранату", наслідки для російської держави будуть жорсткими і невідворотними. Вона майже напевне остаточно перетвориться на "КНДР 2.0", що повністю перекреслить усі фантазії Москви про "супердержавность" і "перерозподіл" сфер впливу у світі разом зі США.

Гібридна агресія РФ проти України на початку 2014 і повномасштабне вторгнення на початку 2022 стали початком остаточного розпаду СРСР, який фактично продовжував існувати. А також початком кінця такого геополітичного явища, як "пострадянський простір" загалом.

Тотальна стратегічна поразка Путіна в Україні, його дії й заяви вже спровокували серйозну кризу російської держави. Характер його режиму загалом повторює усі системні помилки колишніх радянських керівників і совкової пропаганди, фактично запустивши процес дезінтеграції РФ.

×