Наставник юніорської збірної України Олександр Головко розповів Gazeta.ua про свої погляди на футбол та особливості роботи з молодими футболістами.
Про завдання юніорських та молодіжних збірних
"Перемоги на першому місці. Чим кращі виступи у збірної, тим вищий у неї рейтинг. Відповідно на Федерацію футболу більше звертають уваги і виділяють коштів. В тому числі і рекламодавці.
Я, як тренер збірної, шукаю гравців у тій команді, яка щось виграє, а не у клубі, який перебуває у низах турнірної таблиці. Там не налагоджений тренувальний процес і нижчий рівень виконавців. Таланти там можуть бути, але дуже рідко.
Якщо Федерація футболу тільки виховуватиме гравців, а вони нічого не виграють, то таким чином ми нікого не виростимо. Відчуття переможця, однозначно, має бути присутнім. І де його ще прищеплювати, як не в збірній? Розмови про те, що ми маємо виховувати гравців це добре, але це треба робити через перемоги. Потрібно ставити максимальні цілі. Головне завдання будь-якого турніру — дійти якомога далі і показати максимальний результат.
Нам потрібно проводити селекційну роботу так, щоб найкращі, найміцніші і найбільш психологічно стійкі проходили далі і працювали у першій команді країни на благо держави. В якісь мірі ми є держслужбовцями. Тренери та функціонери за допомогою футболістів управляють настроєм вболівальників.
Будь-яка поразка на рівні збірної відбивається не тільки на тренерові та футболістах, але й на Україні. Тому завжди потрібно ставити максимальні завдання".
Про виступ збірної України на Євро-2015
"На цьому Євро ми ставили завдання — вийти з групи. Є недопрацювання. Якщо ти чогось не виконав, значить ти десь прорахувався, як керівник. Я не знімаю відповідальності з хлопців, які допускали помилки, на які ти ніяк не можеш вплинути. Але вибір гравців на конкретну гру залежить від мене. І якщо той чи інший футболіст вирішив зробити так, то це помилка тренера.
Один відомий наш тренер говорив, що футбол — це творча робота. А там де є творчість, там можна помилятися. Ми повинні весь час підвищувати вимоги до себе і до хлопців. Як правило, поразки вчать. Перемоги також, але вони трохи притуплюють. На Євро ми отримали черговий хороший урок. Якщо він повторився, значить ми не зробили висновків після першого відбору.
Хоча за якістю гри та підбору виконавців ми зробили великий крок уперед. Треба подякувати клубним тренерам, які готують гравців. У збірній ми намагаємось правильно провести селекцію, організувати хороший мікроклімат і розвинути тактичне мислення".
Про роботу у збірній в умовах дефіциту часу
"Якщо перед турніром у нас є 10 днів, то ми можемо провести 4-5-денний мікроцикл підготовки. В іншому випадку ми розраховуємо на те, що вже якийсь час з цією збірною працювали і гравці знають основні принципи організації гри у захисті і нападі.
Коли футболісти приїжджають у збірну нам потрібно дізнатися в якому вони стані, потім визначитися зі складом, показати, які основні моменти ми маємо використати. Виходить, що кожного разу нам потрібно будувати нову команду.
У збірну приїжджають гравці різних клубів. Потрібно щонайменше три дні, щоб привести їх у порядок. А на третій день ми вже граємо. З цим є певні труднощі. Кажу не тільки про нас. Всі в таких умовах. Селекція, тактика і психологія — це три кита на який тримається будь-яка збірна".
Про одну схему для всіх збірних України
"Якщо система вибудована, то ми будемо за нею працювати. Але вона має бути обґрунтована. Ми повинні знати базу — це 4-4-2 чи 4-2-3-1, граємо з двома опорниками чи з одним. Якщо ми домовляємося, що всі збірні мають так грати, то тоді шукаємо відповідних гравців.
З іншого боку футболісти у своїх клубах так не працюють. Я можу зустріти команди, які ще грають з ліберо. Для них головне не пропустити. Там нападаючі не вступають у відбір і зони ніхто не перекриває. Ми можемо говорити про варіант з однією схемою для всіх команд в одному випадку - якщо у школах їх будуть досконало вивчати.
Схема — це здатність розставити футболістів на полі. Все інше залежить від м'яча. Куди м'яч покотився така і схема. Це все суб'єктивно. Не в схемах справа. Є підбір виконавців. Якщо у тебе немає гострих флангових нападників, ти не будеш грати за схемою 4-3-3. Якщо у тебе відсутній центральний нападник, ти можеш взагалі грати без форвардів.
Ми можемо не знайти футболістів під ту чи іншу схему. А так спочатку ми набираємо людей, які щось можуть і тоді починаємо думати, як нам грати. В наших реаліях цей варіант більш оптимальний.
Достатньо подивитися два-три поєдинки, щоб зрозуміти підійде футболіст збірній чи ні. Щоб точно визначитися - до п'яти. Багато залежить від суперника. Звертаю увагу на те, як гравець працює з м'ячем, як себе поводить після його втрати. Дивлюся, як він грає і думає на полі.
Для того, щоб зрозуміти перспективний хлопець чи ні, потрібен суперник приблизно одного рівня чи вище. На такому фоні треба подивитися два-три матчі. Тоді вже можна говорити про ймовірність появи цього гравця у збірній.
З наставником національної збірної України Михайлом Фоменком ми не зустрічаємося. У нас є керівник комітету збірних Семен Альтман. Всі питання ми передаємо йому, а він вже генерує думки і спілкується з Фоменком.
Проблеми юніорських збірних у першій команді гіпертрофовані. Там вищі вимоги і вища ціна помилки. Якщо ми когось рекомендуємо, то маємо на 300% бути впевненими, що хлопець прийде у першу команду і нічого не зіпсує. Для цього треба дуже багато працювати на тренуваннях".
Про розбір матчів на телебаченні
"Якщо тренер не управляє командою, то не цікаво, що відбувається на полі. Футболісти виходять і грають так, як вважають за потрібне. Наставник намагається докричатися до гравців, але видно, що він ними не управляє. Такі матчі дивишся просто як футбол.
Якщо говорити про ігри, де відбувається щось цікаве, то там грають команди, які хочуть підвищувати свій рівень. Я працюю з гравцями до 19 років і стикаюся з багатьма речами з якими не зіштовхуються у чемпіонаті України. Це стосується тактики і психології. Чи три матчі провести за шість днів на турнірі, де зібрані найкращі футболісти інших країн.
Не кажу, що хтось грає краще чи гірше. Будь-який матч має свій підтекст: які грають команди, на якому рівні перебуває клуб, яка була проведена підготовка. Намагаєшся це зрозуміти, коли дивишся гру. Результат поєдинку, я сподіваюсь, наперед невідомий. Ми намагаємось обговорити те, що бачимо, як колишні футболісти і тренери".
Про Лігу чемпіонів
"Все найкраще грається саме у цьому турнірі. Не у змаганнях збірних чи клубних чемпіонатах. Все більш-менш прогресивне і хто куди біжить — це Ліга чемпіонів, починаючи з 1/8 фіналу. Там тактика стоїть на першому місці. А фінал турніру — це вершина тактики, де видно що команда може, хоче і з якими виконавцями.
У сьогоднішній Лізі чемпіонів на першому місці гроші. Далі йдуть виконавці і тренери. Не навпаки. Спочатку фінансування, потім футболісти і наставники. У топ-командах тренерам зараз головне не нашкодити. Гранди будуть на вершині просто за рахунок футболістів. Такі реалії футболу.
Якщо хтось і вистрелить, то це випадковість. Якщо говорити про системну роботу, то клуби з великими грошима будуть перебувати на горі за рахунок придбань найкращих гравців".
Про тренерів
"В один період дуже цікавим був Марчелло Ліппі. Ще виділив би Вісенте Дель Боске і Юргена Клоппа, якщо говорити про управління футболістами. Не можу сказати, що я у захваті від Рафаеля Бенітеса, але він вміє будувати команду. До певного етапу можна було говорити про Гуса Хіддінка та Оттмара Хітцфельда. Я їх застав ще коли був футболістом. Тоді вплив грошей на футбол був не таким сильним, а робота тренерів помітнішою. Сьогоднішній тренер більшою мірою є менеджером.
На першому місці у мене Алекс Фергюсон. Це глиба. Його треба вивчати, як менеджера — створити окрему дисципліну. Він зібрав навколо себе дуже міцних професіоналів і взяв з кожного по максимуму. Це найбільша його заслуга. Він реалізувався на 300%. Фергюсон говорить базові речі, які будуть завжди — що зараз, що через 100 чи 200 років. Рекомендував би всім тренерам починати з того, що таке команда, як вона формується і як нею управляти. Не з тактики чи схеми.
Команда — це живий колектив. Тренер не завжди правий. Він бачить поле з лавки запасних, а футболіст — безпосередньо з місця подій. Іноді гравець краще знає, що йому треба робити в той чи інший момент.
Найбільша проблема, коли тренер найрозумніший. Не треба бути категоричним. Завдання наставника — управляти людьми. Для цього потрібно бути гнучким. В одній ситуації — дуже жорстким, а в іншій, навпаки, підпускати гравців близько до себе".
Про дефіцит центральних захисників у футболі
"Команди перестали грати персонально. Тоді індивідуальні навики виходили на перше місце. Ти мав бути швидким, жорстким, встигати грати на випередження, не програвати боротьбу один в один і на другому поверсі. Зараз ці речі нівелюються за рахунок зонного захисту. Коли ти граєш персонально, то або ти вбиваєш, а бо тебе. Раніше був ліберо, але він не завжди всюди встигав. Зараз команди використовують зони, підстраховку, перестраховку. Тому питання обіграти один в один вже не стоїть. Таких захисників, як Джорджо К'єлліні, Сергій Федоров і я все менше.
Можна згадати Хав'єра Маскерано. Але він і опорника грає. Багато говорили про Матса Хуммельса, але в мене душа до нього не лежить. Все-таки центральний оборонець має бути захисником. Перший пас і вміння розпочати атаку цінують, тому що потрібна видовищність. Ніхто не хоче дивитися на так званий "автобус". Глядачам цікавий швидкісний футбол з великою кількістю голів".
Про флангових захисників
"У першу чергу вони оборонці і повинні вміти відбирати м'яч. Якщо ти ставиш таку гру, як у "Барселони", то твої флангові захисники більше грають, як півзахисники. Команда захищається на половині поля суперника. Якщо у тебе немає таких футболістів, які відразу відбиратимуть м'яч після його втрати, то ти "сідатимеш" нижче. В цьому випадку на перший план виходить опорник.
Якщо сповідуєш атакувальний стиль гри, то будь готовий, що флангові захисники будуть не дуже якісними. Тоді потрібні два класних центральних оборонця та опорні, які опускатимуться в зони, коли флангові бігтимуть в атаку. Сьогоднішні флангові захисники, якщо вони не працюють вперед, це не сучасний футбол.
Від своїх захисників я вимагаю сучасний футбол — на "нуль" у захисті і обов'язково працювати на атаку. У них це виходить, вони це можуть і я не хочу їх в цьому обмежувати".
Про Євгена Хачеріді
"Він буде рости, якщо ставитимуться високі завдання. Ліга чемпіонів кожного сезону і збірна — це ріст. Не факт, що вдасться прогресувати у новій команді. Але щоб зрозуміти, потрібно втратити.
Чемпіонат може бути хорошим, але клуб — середній. А середній клуб — це середнє відношення до справи. Якщо переходити, то у хорошу команду".
Про перехід гравців з юнацького футболу у дорослий
"Це природній відбір і не потрібно з цього робити проблему. Таке життя. Так було, є і буде. Все залежить від конкретного хлопця. Не від тренера, команди чи інших обставин. Якщо у гравця є талант, самодисципліна і він ставить собі високу планку, то він доб'ється всього. Тренери створюють для таланту умови росту. Перше — це постійна напруга. Він весь час має бути під тиском".
Про особливість роботи з 19-річними
"Немає стабільності. Є певна імпульсивність. У певному віці є чорне і біле і відсутнє сіре. Потім воно з'являється. Вони вже не хлопчики, а мужики. Але в деяких моментах ще не знають як себе поводити. Для цього є ми. Найбільша проблема — це питання самореалізації та самодисципліни. Моє завдання — витягнути гравця із зони комфорту. Багато хто цього не хоче.
Ми постійно спілкуємося — коли переходити, як контракт краще підписати, з якою командою. Мовчати не можна. З гравцями потрібно бути відкритим. У цьому віці спілкування стоїть на першому місці".
Про чемпіонати 19-річних і 21-річних
"Футболісти розвиваються по-різному — хтось у 17, хтось у 18, а хтось тільки у 23 роки почне функціонувати. Тому ці чемпіонати — це чергове сито, через яке просіюються найкращі. Але щоб система працювала, рівень турнірів має бути високим. Якщо немає хорошої конкуренції, то гравці не так добре будуть просіюватися.
У нас 19-річного футболіста вже називають старим. В нормальних європейських країнах гравці ростуть до 23 років. У цьому віці вони ще вважаються перспективними. Не треба відразу вимагати, щоб хлопець грав, як Ярмоленко. Андрій також довгий час був "сирим" і тільки недавно почав демонструвати свій клас. У нього вірили. Треба вірити в інших і вміти чекати".
Довідка
Олександр Головко народився 6 січня 1972 року у Херсоні в один день з Валерієм Лобановським. Один із найкращих центральних захисників київського "Динамо" і збірної України другої половини 90-х і початку 2000-х. Також виступав за сімферопольску "Таврію" та китайський "Циндао Бейлейт".
У 20 років виграв перший чемпіонат незалежної України у складі кримського клубу. 1995-го перейшов у "Динамо". З командою став 8-разовим чемпіоном країни і 5-разовим володарем національного кубка. Дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів. Носив капітанську пов'язку після переїзду Олега Лужного до лондонського "Арсенала". Був на перегляді в англійських "Ліверпулі" та "Болтоні", але трансфери зірвалися.
За збірну України відіграв 58 матчів. Був капітаном. З 2006-го року працює з юнацькими командами. Цього року вивів збірну 19-річних на чемпіонат Європи. У фінальній частині турніру взяло участь вісім команд. Українці не змогли вийти з групи — програли Греції — 0:2, Франції — 1:3 і зіграли внічию з Австрією — 2:2.
Працює експертом на телеканалах "Футбол 1" і "Футбол 2". Закінчив школу зі срібною медаллю.
Одружений. Виховує трьох дітей — двох синів та доньку. Живе за Києвом.
- Відпочинок для мене — це перемикання уваги з роботи на дім. У мене велика сім'я — діти, собаки, коти, - каже Головко.
Друковану версію розмови з Олександром Головком читайте в одному з наступних номерів "Газети по-українськи".
2 
4166
Коментарі