26 червня вінничани провели в останню путь льотчика 36 річного Костянтина Могилка. Чоловік загинув 6 червня біля Слов'янська, коли в літак, яким він керував, поцілили із гранатомета сепаратисти.
Уже о 9 годині ранку біля Будинку офіцерів збирається близько двох тисяч людей - рідні, друзі, колеги, керівництво міста та області. Приходять і ті, хто особисто не знав Костянтина. Несуть траурні вінки та живі квіти. Чекають, поки із дому привезуть труну із останками загиблого підполковника.
Близько десятої ранку під'їжджає траурна процесія. Із катафалку виносять труну накриту державним стягом. Колеги несуть портрет загиблого та його нагороди. Матір, дружину та сестру підводять під руки знайомі. Прощання проходить у фойє. Протягом цього часу біля труни стоять військові із почесної варти.
"Синочка ще вчора привезли. У аеропорту зустріли, це був його останній політ. Хоч би ще востаннє глянути на нього. Але як, як лиш кісточки залишилися. Востаннє переночував вдома", - плаче матір, Любов Петрівна. Біля неї чоловік - Віктор Петрович.
За 20 хвилин у приміщенні немає де стати, тому що постійно підходять люди. Розпорядники похорону виносять оберемки живих квітів. Ніхто із присутніх не стримує сліз - плачуть і жінки, і чоловіки.
"Не вірю, що його більше немає. Щоразу в голові звучить одна і та ж фраза з пісні: "А город подумал - учения идут". Костик був золотою дитиною. Знаю його з двох рочків. В одному класі вчився із моїм сином - Богданом. То не дитина була, а щастя. Завжди на позитиві, усміхнений. З дитинства був лідером, і завжди говорив, що буде льотчиком. Розставить рученята і летить по класу. А коли став льотчиком - завжди обіцяв: "Сяду в літак, заберу вас усіх і покатаю. Покажу, як гарно дивитися на світ із висоти", - не стримує сліз Галина Олійніченко, вчителька. Математики із школи №23, де навчався Могилко.
"А скільки ж йому років було?, - запитує чоловік у червоному спортивному костюмі. Називається Іваном Рогізним. Приїхав на похорон за 100 кілометрів із Шаргородського району. - Я його не знав особисто. Прийшов тому, що теж маю сина Костю. Не можу витерпіти такої втрати. Не розумію, за що він загинув. Це ж не його війна, аби піти зі світу таким молодим. Дивіться, навіть природа плаче - дощ не спиняється".
На прощання відведено годину, але затримується, бо підходять люди. Всі висловлюють щирі співчуття родичам. Після того процесія вирушає до місця поховання - на цвинтар у село Пирогово, що поряд із Вінницею. Там поховані бабуся та дідусь Костянтина.
Нагадаємо, 6 червня літак-розвідувальник АН-30, яким керував Костянтин Могилко, фотографував місцевість поблизу Слов'янська. В екіпажі було вісім чоловік, з них п'ятеро загинули. Ракета противника підбила літак на висоті 4050 метрів. Капітан корабля Костянтин Могилко наказав команді покинути літак, а сам відводив його від житлових кварталів Слав′янська. У літаку такої моделі не передбачена система катапультування і щоб вийти з нього потрібно скористатись задніми дверцятами. Літак впав за 60 кілометрів від Слав′янська. Командира знайшли у кабіні. Він навіть не намагався спробувати вийти з літака. Звання Герой України Костянтину Могилку присвоїли посмертно.
2 
1
Коментарі