Леонід Фінберг, 64 роки — головний редактор видавництва "Дух і літера", директор Центру єврейської історії та культури Національного університету "Київо-Могилянська академія" вважає, що ухвалений парламентом Закон про мови є лише передвиборчою провокацією, щоб посилити сепаратистські настрої в суспільстві, і не може змінити мовну політикув державі.
"Я би не перебільшував драматизму ситуації. Думаю, що це чергова політична провокація найбільш аморальної частини нашого парламенту. Це я сприймаю як виклик і ніщо інше. Навіть якщо президент і спікер підпишуть цей закон, він не стане прямою вказівкою до дії. Впливовість будь-яких законів у нашій країні мінімальна, особливо таких, які стосуються таких інерційних процесів, як розвиток мови та культури. Думаю, що не варто піддаватися провокаціям. Аналітики, чув, кажуть, що цей закон катастрофа. Нічого подібного".
Але закон тягне за собою реальні конкретні наслідки.
"До реальних наслідків закону ще далеко. Просто регіонали розуміють, що втрачають свій електорат і вдаються до такого задля мобілізації свого електорату — щоб показати йому, що мають силу. Це показушний закон, яким нічого насправді не вирішується. Це виклик суспільству, який прозвучав не тільки сьогодні, а вже багато років тому. Маємо показати себе як громадянське суспільство. Свій протест уже заявили всі гуманітарні спілки України — письменники, художники, філософи, видавці. Чим більше він охопить спільнот і організацій, тим краще. Це протистояння буде тривалим. Треба вивчити досвід хоча б Польщі — як там громадські рухи протистояли владі: організованістю і солідарністю. Треба зібрати в інтернеті голоси і підписи мільйонів людей, щоб політики знали, що вони не в вакуумі працюють, що їм протистоять не тільки ті, що прийшли до українського дому. Не всі можуть приїхати туди в силу різних причин."
Той факт, що люди вийшли на вулиці, свідчить про можливість нової революції, чи це локальні тимчасові прояви невдоволення?
"Це важко прогнозувати. Зараз, у цю спеку, при тому що мовні питання для більшості громадян України — у другій чи третій десятці їх інтересів, ймовірність того, що ці протести будуть наростати, мінімальна. Тим більше, що лідери революції винні в сучасному стані культури не менше, ніж сучасна влада. Я не певен, що я хочу, щоб була революція. Ми знаємо, що їх результатами як правило користуються негідники. Вже маємо такий досвід. Натомість коли звернення до владних структур підпишуть мільйони і моральні авторитети, — у владі задумаються. Не задумаються — їх швидше знесе вітер історії."
2 
8759
Коментарі
37