четвер, 17 травня 2012 22:05

"Україна, на відміну від Білорусі і Росії, - це поки що напівавторитарний режим" - Карасьов

"Україна, на відміну від Білорусі і Росії, - це поки що напівавторитарний режим" - Карасьов
Вадим Карасьов - Україна ще не Білорусь, але вже не Румунія. Фото: liga.net

Політичні переслідування  в Україні зникнуть тільки тоді, коли опозиція мобілізує людей.

Про це в інтерв'ю Gazeta.ua розповів керівник Інституту глобальних стратегій Вадим Карасьов.

Нещодавно канцлер Німеччини Ангела Меркель виголосила досить жорстку заяву щодо України, наголосивши, що тут люди досі страждають від політичних репресій.  Яка Ваша думка з цього приводу: чи є в Україні політичні переслідування, і як їх відрізнити від правомірних дій правоохоронних органів?

-    Таких чистих політичних переслідувань, як наприклад в Білорусі, немає.  Тому, що в Білорусі була розгромлена опозиція – їх просто посадили за грати, саме за політичними мотивами. А українські політичні репресії з більш хитрими тонкощами. Тому, що, як правило, для усунення своїх політичних опонентів влада використовує кримінальне, або інше законодавство, включає керовану машину судочинства, і все виглядає так, що Тимошенко сидить за гратами за економічні злочини, Луценко сидить за економічні злочини, Іващенко за економічні злочини, ну і так далі по списку. І з формальної точки зору – такого юридичного крючкотворства, все виглядає не як політична репресія, а як "корупціонерам тюрми". Це виглядає як боротьба з корупцією і попередниками, які довели країну до економічної і соціальної скрути. Тому, це більше такі політико-економічні репресії, або, з точки зору юридичної – вибіркове судочинство. І воно по формі кримінально-процесуальне, але уже з політичною метою і політичним підтекстом.  В цьому вся підлість і хитрість ситуації – що дуже важко показати, довести, що це тільки політична репресія, яка характерна для країн з диктаторськими режимами, які просто усувають з політичної поляни своїх опонентів.

Але сьогодні Захід уже не хоче розбиратися у цих нюансах, бо країни західної демократії формулюють своє ставлення не з точки зору формально дотриманих процесуальних норм, а по суті. І для них справа Тимошенко – це політична справа, як і справа Луценка. Тому вони, ігноруючи ці нюанси, ставлять один ряд Україну і Білорусь. Хоча в Україні є опозиція, а Білорусі немає як такої опозиції взагалі. Є тільки невеликі групи дисидентів і політиків, які приймали участь у президентських виборах, але ніяких організацій і активних опозиційних дій з їх боку немає.

А Українська опозиція поки що присутня в парламенті, чого нема, наприклад, в Росії. Де опозиція є, але вона розділилась: одна опозиція – це системна, керована, яка є в Держдумі, і яка фактично не є опозицією, а є "не владою". І є вулична протестуюча опозиція, але яка не має інституційного оформлення – парламентської фракції. А в Україні опозиція ще є. Невідомо, що буде далі, але вона  в парламенті, на вулиці, у виборчій кампанії , і мова може йти лише про усунення окремих її лідерів від політичного процесу шляхом застосування до них вибіркових кримінально-процесуальних дій – до Тимошенко і Луценка.

І ще один момент – немає тотальних репресій щодо звичайних людей. Якщо є намагання усунути свої опонентів, чи конкурентів від активної політики, то мова йде тільки про представників еліт. Це зачистка еліт, а не повномасштабна зачистка суспільства. Є суспільні рухи, можуть збиратися громадяни, відстоювати свої права, або боротись проти забудови Андріївського спуску. Але от в останні дні спостерігається намагання зменшити вплив незалежних профспілок, які орієнтуються на опозицію. Тобто це нагадує якийсь політичний тиск, я б не сказав репресії, але це поки що епізодичний політичний тиск, точковий, вибірковий, не тотальний, не загальний. От в цьому як раз і підлість ситуації – тут вже грають роль нюанси. Ситуація не така чорно-біла, як наприклад в Білорусії, і частково в Росії.

А в очах Заходу така відмінність очевидна? Адже своєю заявою пані Меркель поставила Україну і Білорусь в один ряд.

-     Вони судять по справі Тимошенко, і в них логіка така, що Тимошенко – лідер опозиції, кандидат в президенти, фіналіст президентської кампанії , колишній прем'єр-міністр не може захистити свої права на політичну діяльність, і в загалі як громадянина, відповідно, це може стосуватися будь-кого. Тим більше, якщо він не має імунітету колишнього прем'єра і лідера опозиції. Але все ж таки в Україні немає арештів за те, що виходять на мітинг і мовчать, як це було в Білорусі. Тому Україна, на відміну від Білорусії і Росії, - це поки що напівавторитарний режим. Україна знаходиться посередині між Угорщиною, яка в Європейському союзі називається "enfant terrible" - неслухняна дитина, і також невідома, і Білоруссю. Але канцлер Меркель вже ці відтінки сірого не хоче бачити. Тому, що Україна далі еволюціонує в сторону авторитарного режиму так, що Європа вже не хоче бачити відтінки – вона вже бачить чорно-білу картину. І тому,у заяві фрау Меркель Україна вже на одній площині з Білоруссю. Хоч Україна, слава Богу, поки що не Білорусь.

А в чому, на Вашу думку, головна причина можливості політичних переслідувань в Україні? Це може бути недосконале законодавство?

-     Законодавство – це інструментарій. У нас закон, як і в будь-якій пострадянській країні, - інструмент для досягнення тих, чи інших політичних цілей. Закон утилізується, відношення до нього не фундаментальне, а утилітарне з точки зору корисності. Тому, застосування закону – це не правова, а політична проблема. Закон – це проблема політики, а не справедливості, покарання, його невідворотності і відповідальності перед законом.  Це відповідальність одного політика, який програв, перед іншим – який виграв. За те, що він програв, і за те, щоб він більше не вигравав, у того політика, якого виграв.  Закон використовується для того, щоб усунути політичного конкурента від політичної боротьби і змагатися з самим собою, або з суперниками, які з нижчої ліги. Як прем'єр ліга:  щоб забезпечити собі вічне чемпіонство, краще взяти команду з третього дивізіону. А команду рівносильну відправити подалі від футболу в яку-небудь Качанівську колонію. Тобто, це не проблема, просто штучно використовуються підстави, уявні або реальні, для того, щоб застосувати закон до того, чи іншого політика за їх реальні, або уявні, політичні, чи економічні гріхи.

А за яких умов існування політичного переслідування в Україні стане неможливим?

-   Тільки якщо з'явиться нова альтернатива з боку політичних еліт. Наприклад, якщо опозиція буде сильна, щоб не дати, наприклад владі, і далі тримати Тимошенко в тюрмі, або застосовувати точковий політичний тиск на тих, чи інших лідерів опозиції. Якщо опозиція слабка і не може вивести людей на захист Юлії Тимошенко, тоді влада не має перешкод для того, щоб засадити Тимошенко в тюрму. Єдиною противагою тут є Захід – Європа, яка критикує режим за те, що він усуває політичних суперників. Зовнішній тиск, тому, що внутрішнього супротиву немає. Тому, або опозиція сильна, мобілізує людей, які стають перешкодою для такого політично ангажованого, політично інструменталізованого законодавства і керованого правосуддя, або влада настільки слабка, що вона вже не може просто керувати судовими справами, процесами і прокуратурою, суддівським корпусом для того, щоб вони виносили  вироки. Якби суд був незалежний, то якою б опозиція не була слабкою, -  суд є суд. "Самый гуманный и справедливый суд в мире", - як у фільмі було. Але якщо суд не  є незалежним, а є навпаки залежним і керованим владою, і рішення судові приймаються не суддями, і навіть не прокурорами, а владними політиками, тоді все це буде продовжуватися. І тоді закон буде використовуватися як інструмент політичного тиску на опонентів, а не як критерій справедливості, правосудності, і юридичної відповідальності за дії тих, чи інших політиків і взагалі громадян.

 

Зараз ви читаєте новину «"Україна, на відміну від Білорусі і Росії, - це поки що напівавторитарний режим" - Карасьов». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

11

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 8759
Голосування "Розумна мілітаризація" від Міноборони
  • Держслужбовців потрібно брати на роботу лише після військової підготовки
  • Це має бути однією з вимог і для балотування в органи місцевого самоврядування, парламент та суди
  • Для держслужбовців військова підготовка не повинна бути обов'язковою
  • Мені байдуже
Переглянути