Росія не отримала бажане на Луганщині. Що буде далі

10

Фото: Прямий

3 липня Україна офіційно визнала, що Лисичанськ – останній великий населений пункт на Луганщині – захопили війська Російської Федерації. Окупанти декілька разів заходили у Білогорівку Сіверськодонецького району, але Збройні сили України їх щоразу вибивали. Зараз там тривають інтенсивні бойові дії. Російські окупанти хочуть якомога скоріше провести так званий референдум в ОРЛО про приєднання до РФ.

Gazeta.ua розбирилася, як тривала оборона Луганщини та чому Збройним силам довелося відступити.

Яка ситуація була до лютого 2022-го

На 2021 рік під російською окупацією перебувало 43 300 кв. км, або 7% території Луганщини. До 24 лютого 2022 року були окуповані Алчевський, Довжанський, Луганський, Ровеньківський райони Луганської області.

Агломерація Сіверськодонецьк-Лисичанськ, навколо якої з квітня 2022-го тривали запеклі битви, з 2014 року перебувала у відносно безпечній ділянці Луганщини. До захопленого обласного центру – Луганська – було майже 60 км, а до лінії фронту біля Попасної – приблизно 25 км. Ракетні обстріли не зачіпали ці міста.

Як росіяни майже захопили область?

Повномасштабне вторгнення Росії посунуло лінію фронту майже впритул до Лисичанська та Сіверськодонецька. Російським військам за кілька днів вдалося захопити Станицю Луганську, Сватове й інші міста на схід від Сіверськодонецька. Вже у кінці травня Україна контролювала менше ніж 10% Луганщини.

В кінці червня ЗСУ вирішили відходити з Сіверськодонецька до сусіднього Лисичанська. 24 червня українські підрозділи організовано залишили місто – вийшли у Лисичанськ. Тоді ж почалася активна оборона останнього найбільшого населеного пункту, який контролювала Україна.

Лисичанськ мав кращі умови для оборони – розташований на висоті, з півночі і сходу був захищений річкою, яку росіяни мали б форсувати. Однак вони змогли розвинути наступ з півдня і захопили оборонні рубежі в Золотому та Гірському. Просунулися до оточення міста із заходу і перерізання шляхів сполучення з Бахмутом.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Звільнення Херсона – генерал Марченко пояснив, коли це буде можливо

Дорогу на Бахмут від Лисичанська називали "дорогою життя", тому що цим шляхом вдавалося підвозити боєприпаси, їжу, гуманітарну допомогу. Окупанти продовжували обстрілювати Сіверськодонецьк та витісняти українські сили.

30 червня росіяни зайняли позиції у південно-східній та північно-західній частинах Лисичанського нафтопереробного заводу. 3 липня – взяли під контроль Золотарівку та штурмували Верхньокам'янку. Під натиском українські захисники були вимушені залишити Лисичанськ.

Російські війська мали кратну перевагу в артилерії, авіації, реактивних системах залпового вогню, боєприпасах та особовому складі. Це дозволило їм просуватися дуже швидкими темпами.

Що зруйнували на Луганщині?

Тривалі арт- та авіабомбардування призвели до суттєвих руйнувань міст Луганської області. Знищені три мости до Лисичанська через річку Сіверський Донець.

У Лисичанську Росія обстріляла ринок, декілька шкіл, гірничий коледж – будівля практично вигоріла. На ринку почалася пожежа на площі 1000 "квадратів". Згоріла будівля гімназії, яка належала до історичної бельгійської спадщини Луганщини. Неодноразово постраждав нафтопереробний завод.

Серйозних руйнувань зазнав Сіверськодонецьк – 70% міста. Російські окупанти знищили місцеву теплоелектростанцію, льодовий палац, значно пошкоджений житловий фонд.

Міста Попасна та Рубіжне зруйновані на 70-80%.

"Тактична поступка, а не стратегічний програш"

Олег Жданов, військовий експерт:

"Ми могли відстояти Луганщину, але для цього західні країни мали надати нам зброю. Якби ми її мали у необхідному обсязі – і вона досі потрібна – вже війна розвивалася би за іншим сценарієм. У політичному плані, окупація Луганщини – це іміджеві втрати. Треба пояснювати людям, що це тактична поступка, а не стратегічний програш. Для росіян це перемога, хоч російська пропаганда ще не почала святкувати так зване "звільнення".

Окупанти почали розвивати наступ з Харківщини. За рахунок цього змогли взяти Луганщину в напівоточення. Тому поступово вийшли на сьогодніші рубежі. Але ми змусили Росію битву за Донбас розбити на дві складові. Перший етап – вони майже захопили Луганську область. А другий – це битва за Донеччину. Через важкі бої на першому етапі окупанти знекровлені. І у Донецькій області вони матимуть проблеми. Вже тиждень пройшов, а противник так і не зміг відновити наступальну операцію на напрямку Слов'янськ-Краматорськ-Бахмут. Там загарбники проводять тільки штурмові дії на окремих напрямках, щоб з'ясувати міцність нашої оборони. Але масштабного наступу досі не відбулося.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Російські військові тікають зі своїх баз: куди ЗСУ завдають точних ударів

Так відбувається через втрати у техніці та особовому складі – у росіян немає оперативного резерву, готового до бойового застосування. Другий момент – те, що ми громим їх склади. Командування Росії розуміє, що такими темпами їм не буде чим наступати. Поки є боєприпаси росіяни обстрілюють наші позиції, але в наступ не йдуть. А ми не можемо йти – тому що ще не маємо зброї. Росіянам потрібен час, щоб відновити техніку, зібрати особовий склад, сформувати оперативні резерви. А часу немає.

Позиційні бої з окремими штурмовими діями так і триватимуть. А Росія вже почала вдаватися до політичного наступу на Україну – хочуть примусити нас сісти на стіл переговорів. Вони розуміють, що сил далі боротися у них немає, тому хочуть новий Мінськ".

Павло Лакійчук, військовий експерт:

"Луганщина ще не впала. Там ще б'ються. Ситуація одразу була визначена наступом окупантів з півночі. Росіяни захопили велику частину південної Харківщини і тому змогли просуватися на північ Луганщини. Росіяни хотіли створити великий котел, але у них це не вийшло. З іншого боку – змогли витіснити наші Збройні сили. Росіянам було стратегічно зручно вести наступ. Для наших військових це не було таємницею, але ситуація склалася не нашу користь через значну перевагу у засобах ураження. Хоча окупанти отримали величезні втрати. І те, що вони зараз мають, зовсім не схоже на переможний марш.

В Україну надходять далекобійні системи і ситуація змінюється. Ми активно починаємо нищити склади боєприпасів. Порушуємо їм систему логістики. І схема наступу, яку ворог застосував раніше, вже не працюватиме. Їм доведеться міняти стратегію у плані логістики. Сили, які три місяці билися на Луганщині, виснажені – і у Росії, і у нас. Чи зможуть бути сконцентровані оперативні резерви, необхідні для наступу на цих ділянках, – це покаже час. Зараз серйозні зміни відбуваються на півдні – окупанти перекидають додаткові сили саме на Запоріжчину та Херсонщину, а не Донеччину. У Криму посилюють свій корпус. Противнику доводиться розтягувати сили.

На Луганщині треба було шукати баланс між втратами та нанесенням противнику урону. Командуванню вдалося уникнути найгіршого варіанту розвитку подій. Плани противника не здійснилися – оточення наших сил не вийшло. Щоб звільнити Україну потрібні стратегічні резерви. Зброя – важлива, але це лише складова. Необхідно буде створення наступального угрупування, стратегічних резервів, ударних, механізованих частин. Мають бути накопичені запаси боєприпасів та паливно мастильних матеріалів. Тоді наступ буде вдалий. Але потрібна підготовка особового складу, мобілізація, цілий комплекс інших задач. Це все складно, але робота йде".

×