Четверо активістів руху "Стоп цензурі!" несуть намет до Міністерства внутрішніх справ. У понеділок журналісти 33-річна Тетяна Чорновол та 25-річна Анастасія Станко розкладають його зліва від будівлі. Їх оточують ще десяток учасників акції з двома метровими плакатами "Бездіяльності міліції - злочин" та "Ганьба пасивній міліції". Прийшли вимагати розслідувати побиття журналістів Ольги Сніцарчук та Влада Соделя на мітингу опозиції 18 травня.
Із міністерства вибігають двоє міліціонерів. Виривають намет. Чоловік у цивільному перегороджує протестувальникам шлях. Чорновол із усмішкою відштовхує його і ставить намет на асфальті. Зі Станко застрибують усередину. Журналістка Юлія Банкова чіпляє на намет плакат "Тимчасовий інформаційний центр".
- Будемо тут сидіти поки не оприлюднять результати розслідування, - каже Чорновол. На стіну намету скотчем клеїть аркуш з вимогами: ефективне розслідування побиття, проведення та оприлюднення результатів службової перевірки міліціонерів. Також журналісти хочуть, щоб їх щотижнево інформували щодо цієї справи.
Правоохоронці стоять поруч. На трьох розкладних кріслах та карематах сидять семеро. У тіні ялинки — столик. На ньому три пакети із їжею, пластиковий посуд та 10-літрові пляшки із водою.
- За рогом припарковані два автобуси "Беркуту", - розказує активістка 37-річна Наталія Соколенко. По-турецьки сидить на сумці. - На ганку раніше багато міліціонерів стояли. Зараз розійшлися. Зброї у нас немає, газових балончиків теж. Захиститися можемо тільки словом. Хоча Чорновол може і фізично.
Соколенко сміється. Чорновол визирає із намету. Одягнута у чорну блузку та штани, розпущене волосся скуйовджене.
- Подивітся, яку я футболку красиву зробила, - гукає. Розгортає білу футболку із написом "Мафія смертна" та портретом чоловіка схожого на президента Віктора Януковича із червоною цяткою на чолі.
- Сама намалювала акриловими фарбами, - підморгує. – На цю акцію одягати не буду, щоб не дратувати нікого. А під час інших – залюбки.
- Записуємося у графік, - голосно каже на дворі Станко. - Буде чотири зміни по шість годин. Плануємо, щоб постійно тут перебували двоє. А вночі - четверо-пятеро, шоб двоє могли бути всередині, ще двоє зовні дивилися, щоб нічого не сталося. Намет поставили, щоб міліція знала - ми слідкуємо, підганяємо їх, шоб вони швидше розслідували справу побиття журналістів.
Біля входу до будівлі МВС голосно розмовляють п'ятеро правоохоронців та огрядний чоловік у цивільному. Він — працівник Головного управління благоустрою Києва Вадим Султанов. За хвилину підходить до намету, витягає з кишені штанів пом'ятий аркуш. Пробує причепити його на намет.
- Маю припис, шо ваш намет порушує правила благоустрою, - пояснює.
- Тут написано "мала архітектурна форма", - відказує йому Соколенко і пальцем тицяє на документ. – А намет це не архітектура форма.
Законні підстави його чіпати - відсутні. Це чуже майно.
Султанов насуплюється. Сперечаються 10 хв. Їх оточують троє міліціонерів.
Пишите, что отказались, - тихо говорить міліціонерам чоловік років 40.
Султанов знизує плечима і йде геть.
Протягом 2 год до намету підходять 10 журналістів. Приносять спальники, термоси із чаєм та печиво.
Громадський активисіт 26-річний Василь Косий привозить 1,5-річного сина Данила. Хлочик вмощується біля входу, бавиться пластиковим стаканчиком.
З дитинства привчаю дитину до солідарності, - всміхається Косий.
О 18 год частина журналістів йдуть геть. На зміну їм приходять інші.
- Байдуже де спати, - усміхається Чорновол. – Можна і стоячи.
Вона залишається ночувати біля МВС разом із чоловіками. Всього - 10.
У вівторок вранці на асфальті за 2 м від намету напис білою крейдою: "Міліціонери, чому ви мовчали, коли били жінку?". Дорогою туди-сюди ходить чоловік у жовтій безрукавці "Громадський рух ОЗОН" 25-річний Сергій Перникоза.
- Спали по одному в наметі, - розповідає. - Решта сиділи, стояли. Говорили, планами ділилися шо далі робити, але то таємниця. Ніяких провокацій не було. Люди із навколишніх будинків їжу приносили, чай.
Підходять троє жінок.
- А ви нам поможете?, - жалібно питає 44-річна Емілія Коляда. Вона домогосподарка із села Гуреничі на Київщині. Руде пофарбоване волосся зібране у хвіст. Руки та обличчя — засмаглі. У вухах маленькі золоті сережки.
- Наших синочків порубали сокирою, - каже і киває на сивоволосу жінку, яка стоїть поруч . - Сім'я афєрістів у нашім селі є. Хочуть хату забрати. То й побили наших синів. Моєму синчокови сокирою череп переламали. Ледве вижив. Тепер кістки проломлені і рука не работає. Винуватих міліція задержала, а потом отпустила. Відкупилися. Вже півтора місяця пройшло, а ніхто не прийшов навіть і не спитав як то було. Приїхала до міністра правди шукать.
На очах жінки виступають сльози. Шморгає носом. Підходять ще двоє літніх жінок. Одна з них тримає аркуш "Голодую, требую министра Захарченка". Це пенсіонерка із Полтави 78-річна Ірина Юрачко. Одягнута у квітчасту червону блузку, під нею кольоровий халат.. На голові біло-блактина хустина. Одяг пахне молоком та сметаною.
- То є банда, - каже Юрачко.- На прійом до міністра не пускають. Хату не оддають. Ким тіко не работала: і на Сєвєрі, і продавцом, і кондуктором. Тепер не маю де жить.
Андрушко уважно слухає жінку й киває.
- У нас в усіх по суті одна й та ж проблема, - говорить їй журналіст 34-річний Сергій Андрушко. - Сподіваємося, що цей намет буде для всіх міліціонерів нагадуванням, щоб вони вчасно розслідували справи.
- Сьогодні о третій дня забираємо намет, - каже в середу Соколенко. Розгортає шоколадну цукерку. - Реакції немає. Але акцію обов'язково треба продовжувати біля тієї установи, де приймають рішення у нашій державі.
О 10 год ранку журналісти розходяться. Чергувати залишаються двоє.
- Це жах, - заокруглює очі 31-річна Ірина Соломко. Виходить із дверей міністерства. - У них в туалеті нема лампочки. А двері не закриваються. Треба телефоном світити, шоб не вдаритися.
До намету підходять двоє жінок.
- Хотим вас поблагодарить и поддержать, - говорить киянка 56-річна Лариса Маринчук. На шиї — червоні буси. Біляве світле волосся стрижене під каре - Это уже слишком бить журналистов, они же людям правду говорят. Правильно делаете, что митингуете, надо добиться, чтоб виновних наказали. У нас тоже проблема — бордель устроили в нашем доме - в квартире напротив. А милиция похоже до них на суботники ходит. Ничего не делают.
Жінка зітхає.
- А вам успехов и всего наилучшего, молодцы вы, - говорить на прощання.
О 14.30 до намету сходяться 20 журналістів. За 20 хв. приходять учасники руху "Стоп цензурі!".
- Минуло вже 10 днів із дня нападу на журналістів, - каже Соколенко. - Міністр Захарченко та його підлеглі зробили недостатньо для розслідування побиття. Обов'язково продовжимо нашу акцію на День журналіста 6 червня. До наших вимог додаємо ще дві. Чекаємо публічної реакції президента та скликання міжвідомчої групи для розслідування справи.
Вона та журналіст Роман Недзельський піднімають намет. Несуть його за ріг вулиці. Решта учасників руху складають пледи, збирають у пакети огірки, цукерки та яблука.
- Термоси чиї? - гукає хтось.
- В мене є список, - відповідає Недзельський.
Біля журналістів зупиняється білий позашляховик "Тойота". З нього визирає колишній голова Секретаріату президента Олег Рибачук. Речі запихають до його багажника.
1 
8759
Коментарі
44