"За що я не злюбила Путіна? Ось за це і не злюбила. За простоту, яка гірша за крадіжку. За цинізм. За расизм. За нескінченну війну. За брехню. За газ в "Норд-Ості". За трупи невинно убієнних, які супроводжують весь його перший термін. Трупи, яких могло і не бути", "Я часто думаю: чи людина Путін взагалі? Або залізна мерзла статуя? Думаю і не знаходжу відповіді, що людина", - писала відома російська журналістка, правозахисниця, борець проти путінської влади і пропаганди Анна Політковська.
Її застрелили в ліфті свого московського будинку 7 жовтня 2006 року, в день народження Володимира Путіна. На місці злочину міліція знайшла пістолет Макарова з глушником і чотири гільзи. Вбивство визнали заказним.
"Анну Політковську вбили ті, хто боявся її викриттів і знав, що вона непідкупна і зупинити її може тільки куля", - написав військовий оглядач "Новой газеты" В'ячеслав Ізмайлов у тому ж році.
Анна Політковська: правозахисниця і журналістка
З 1999 року і до своєї смерті Політковська працювала спецкором і оглядачем "Новой газеты". Здобула всесвітню популярність завдяки своїй роботі в зоні бойових дій під час Другої чеченської війни. Писала про злочини російської армії, чеченських бойовиків і місцевої проросійської адміністрації у Чечні в статтях і документальних книгах.
Журналістка брала участь у переговорах з чеченськими терористами під час захоплення заручників на Дубровці в 2002 році. Вона і її колеги збирали гроші на їжу, воду і продукти першої необхідності, які терористи дозволили передати заручникам.
Дізнавшись про захоплення заручників в школі №1 в Беслані в 2002 році, Політковська вирушила на місце події, але на борту літака отримала тяжке отруєння. За її словами, це зробили навмисно, щоб не дати їй взяти участь у переговорах з терористами.
Крім Путіна, Політковська гостро критикувала Рамзана Кадирова.
Анна Політковська: реакція на її вбивство
Путін публічно висловився про вбивство Політковської лише через три дні, 10 жовтня. У відповідь на звинувачення в причетності російської влади до трагедії, він заявив, що вбивство журналістки "завдало Росії більших збитків, ніж публікації Політковської".
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Герої не вмирають!" - скандували на похоронах російської опозиціонерки
"Вона була відома в журналістських і правозахисних колах, але її вплив на політичне життя в Росії був мінімальним", - сказав він. Додав, що цей злочин не має "залишитися безкарним".
Кадиров, на той момент прем'єр-міністр Чечні, назвав те, що трапилося "великою трагедією і страшним горем для рідних, колег і близьких".
"Хочу підкреслити, що незважаючи на те, що матеріали Політковської про Чечню не завжди носили об'єктивний характер, мені щиро і по-людськи шкода журналістку".
Анна Політковська: справа про вбивство
У 2014 році Мосміськсуд засудив чеченців Рустама Махмудова і Лом-Алі Гайтукаєва до довічного позбавлення волі. Першого визнали виконавцем, а другого - організатором вбивства. Ще троє чоловіків, які були посередниками в організації злочину - Сергій Хаджікурбанов, Ібрагім і Джабраїл Махмудови - засуджені до 20, 12 і 14 (пом'якшено до 13,5) років колонії.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нємцов став жертвою війни між ФСБ і "кадировцямі" - нардеп
До 11 років ув'язнення був також засуджений колишній співробітник московської міліції Дмитро Павлюченков, який визнав свою провину в організації стеження за Політковською.
Замовників вбивства не знайшли.
Анна Політковська: цитати
Про Путіна
"Путін, випадково отримавши величезну владу в свої руки, розпорядився нею з катастрофічними для Росії наслідками. І я не люблю його, тому що він не любить людей. Він не переносить нас. Він зневажає нас. Він вважає, що ми - засіб для нього, і тільки". "Засіб досягнення своїх особистих владних цілей. І тому з нами можна все - грати, як йому заманеться. Що нас можна знищувати, як заманеться. Що ми - ніхто. А він - хоч і випадково вліз нагору, але нині цар і бог, якому ми повинні поклонятися і боятися його".
"Путін поставив свою владу виключно на олігархічні глиняні підпірки - народу в цій схемі місця не виявилося. Він дружить із одними олігархами - і воює з іншими, і саме це називається у нас вищим державним управлінням, коли головні - мільярдери, між якими поділені нафтові і газові запаси".
За що я не злюбила Путіна? За те, що йдуть роки. Влітку - вже п'ять років, як почалася друга чеченська війна заради того, щоб Путін вперше став президентом - і все ніяк не закінчиться
"В путінській стилістиці політичного життя - глибока особиста образа. Путін багато разів публічно демонстрував, що в принципі не розуміє, що таке дискусія. Тим більше політична - дискусії нижчого по чину, по Путіну, з вищим не має бути".
Жорстокість - дуже складна інфекція, схожа до пандемії. Вона не буває одноразовою
"Армія в Росії - один із традиційно основних державних інститутів - продовжує залишатися типовим табором за колючим дротом для без суду заточених туди молодих громадян країни. З відповідними, підкреслено тюремними, правилами гуртожитку, що насаджують офіцери. Де "мочити в сортирі"- головний метод виховання".
Ось до чого ми дожили: народ готовий віддати серця одній мафії заради іншої, тільки тому, що інша - куди гірше першої
"Сучасна російська людина - людина часів правління президента Путіна, з промитими пропагандою мізками, знову в більшості своїй мисляча по-більшовицькому".
Про Чечню
"Люди дзвонять до редакції, люди пишуть листи і дуже часто запитують одне і те ж: "А навіщо ви все це пишете? Навіщо нас лякаєте? Навіщо це нам?". Впевнена, так треба. З однієї простої причини: ми - сучасники цієї війни, і все одно нам відповідати за неї. І тоді не відповіси класичним радянським: мовляв, не був, не перебував, не брав участі. Так знайте ж. І ви будете вільні від цинізму. і від расизму, в'язкий вир якого все більше скочується наше суспільство. І від поспішних і страшних особистих рішень - про те, хто є хто на Кавказі, і чи є там сьогодні взагалі герої".
Сучасна Чечня - це нескінченний кривавий розділ свердловин і полів чудес, але від цього республіка ні на йоту не збагачується. У неї немає коштів ні на що: ні на відновлення промисловості, ні на будівництво житла для безхатьків. Її нафта служить кому завгодно, тільки не їй самій. Криза поглиблюється ще й тим, що економічний хаос в Чечні мало того, що штучно створений, але й старанно підтримується з Москви
"Чеченські жінки не бояться нічого? Так часто запитують, в тому числі і військові, що грабують цих жінок, знущаються над ними, ґвалтують їх. Так, чеченські жінки нічого не бояться. Тому що бояться всього".
"Росія робить нас бидлом. Росія жене нашу молодь в обійми тим, хто першим прийде і скаже: "Будь з нами". Я навіть думаю тепер так: нехай би "бородаті" ваххабіти, палицями били нас за горілку. Палиця - все одно краще, ніж розривна куля. Після палиці виживають. Найбільше ми тепер хочемо знати правила гри. Ми хочемо розуміти, хто з нас вам не подобається? І за якими ознаками? За що нас мають катувати? За що наказано вбивати? Викрадати? Нині ж - нічого не зрозуміло, і знищують усіх підряд: і того, хто був із ваххабітами, і того, хто був проти них. А більше інших - "серединних", хто був ні з ким. Відповісти нічого. Тому що країна часів Путіна - це роки мовчання про головне".
Буває така правда, яка гірша за брехню. "Що діється в Чечні?", - продовжують питати знайомі і журналісти з-за кордону. Ото ж бо й твориться: війна, замішана на брехні, де все комусь належить, не договорюють всього, що зобов'язані, і в результаті військової анархії на Північному Кавказі немає ні кінця, ні краю
"Занадто великі гроші в грі, щоб задавати додаткові питання - легше вбити".
Сторінки біографії Анни Політковської
Анна Степанівна Політковська народилася 30 серпня 1958 року в Нью-Йорку, де її батьки перебували на дипломатичній роботі. Дівоче прізвище Мазепа отримала від батька, Степана Мазепи, співробітника місії Української РСР при ООН. У 1980 закінчила факультет журналістики МДУ ім. М. В. Ломоносова. Її дипломна робота була присвячена творчості Марини Цвєтаєвої.
Під час навчання в МДУ познайомилася і вийшла заміж за Олександра Політковського, який навчався на тому ж факультеті, але був на 5 років її старшим. Від цього шлюбу Політковські мали двох дітей, Іллю і Віру. За словами Олександра, у 2000 році шлюб фактично розпався, хоча офіційно вони розведені не були. Анна приділяла багато уваги дітям і була гарною господинею. Кар'єра Олександра Політковського стрімко розвивалася під час перебудови, але пішла на спад у постперебудовний період після вбивства Влада Лістьєва, в той час як Анна поступово завойовувала популярність, завдяки своїм гострим публіцистичним репортажам.
На початку 1990-х Політковська отримала громадянство США (по праву народження в цій країні), залишилась при цьому і громадянкою Росії.
Журналістська діяльність
У 1982-1993 роках працювала в газетах "Известия" і "Воздушный транспорт", у творчому об'єднанні "ЭСКАРТ", видавництві "Паритет". У 1994-1999 роках - оглядач, редактор відділу надзвичайних подій "Общей газеты".
З 1999 року - оглядач "Новой газеты". Політковська неодноразово виїжджала в райони бойових дій. Займалася правозахисною діяльністю, допомагала матерям загиблих солдатів відстоювати свої права в судах, проводила розслідування корупції в Міністерстві оборони, командуванні Об'єднаного угрупування федеральних військ у Чечні.
Автор документальних книг "Подорож в пекло. Чеченський щоденник", "Друга чеченська", а також Putin's Russia ( "Путінська Росія"), опублікованої у Великобританії. Остання її публікація в "Новой газете" - "Каральна змова" - присвячена складу і діяльності чеченських загонів, які воюють на боці федеральних сил.
Образ Політковської в мистецтві
7 жовтня 2007 року, в зв'язку з річницею загибелі Анни Політковської, в Потсдамі (Німеччина) пройшла прем'єра п'єси "У Путіна день народження", автора і режисера Петри-Луїзи Майєр. П'єса заснована на репортажах самої Анни Політковської і на публікаціях про неї. Серед персонажів п'єси - президент Путін і колишній канцлер ФРН Шредер, який в день смерті Політковської приєднується до святкування дня народження Путіна.
Нагороди за журналістську діяльність
2000 - премія "Золоте перо Росії";
2000 - диплом "Золотий гонг-2000" за серію матеріалів про Чечню;
2001 - премія Союзу журналістів РФ "Добрий вчинок - добре серце";
2001 - премія "Емнесті Інтернешнл" за правозахисну журналістику (Global Award for Human Rights Journalism);
2002 - премія Фонду імені А. Д. Сахарова "За журналістику як вчинок" (заснована правозахисником Петром Вінсом);
2002 - премія Міжнародного жіночого фонду у справах друку "За мужність в журналістиці" - за репортажі про війну в Чечні;
2003 - щорічна премія ОБСЄ "За журналістику і демократію" - "на підтримку сміливої і професійної журналістики, за права людини і свободу ЗМІ";
2003 - премія Lettre Ulysses Award - за книгу репортажів, яка опублікована французькою мовою під назвою "Чечня - ганьба Росії".
2003- медаль і премія імені Хермана Керстена (Німеччина) за мужнє висвітлення подій в Чечні;
2004 - премія Улофа Пальме (Стокгольм);
2005 - премія "Свободи і майбутнє преси" (Лейпциг);
2006 - премія імені Артема Боровика за кращі журналістські розслідування (заснована телекомпанією CBS і тижневиком "US News and World Report" спільно з "Закордонним прес-клубом Америки", вручається в Нью-Йорку);
2006 (посмертно) - медаль Уповноваженого з прав людини в РФ "Поспішайте робити добро";
2006 (посмертно) - міжнародна літературна премія імені Тіціано Терцані;
2007 - премія ЮНЕСКО за внесок у справу свободи преси за мужність при висвітленні подій в Чечні;
2007 - премія "За розвиток демократії", що вручається журналістам, які ризикують життям заради того, щоб надати своїм читачам або слухачам правдиву інформацію;
2007 - премія імені антифашистів Ганса і Софі Шолль;
2007 - поважне членство в спільноті Еріха Марії Ремарк.
4 
35413
Коментарі
1