Почесний голова Меджлісу кримськотатарського народу, в минулому радянський правозахисник, дисидент Мустафа Джемілєв відзначає 72-й День народження. Джемілєв – активний противник анексії Криму. За це його оголосили персоною нон ґра́та в Криму з 2014 року. Мустафа Джемілєв — легенда свого часу, чиє ім'я лунало поряд з іменами борців із радянським режимом за права людини - генерала Григоренка й академіка Сахарова.
Народився в селі Бозкой у степовому Криму. Незабаром сім'ю депортували до Узбецької РСР. Навчався в Ташкентському інституті інженерів іригації і меліорації сільського господарства. У 26 років стає одним із засновників "Ініціативної групи захисту прав людини в Радянському Союзі". За дисидентську діяльність провів на засланні та у в'язницях близько 15 років. У 46 років повернувся до Криму, в Бахчисарай. Протягом 22 років займав пост глави Меджлісу кримськотатарського народу.
Народний депутат України III, IV, V, VI, VII скликань. Завжди різко виступав проти анексії Криму Росією. З серпня 2014 року є Уповноваженим у справах кримськотатарського народу.
Публікуємо підбірку цитат кримського правозахисника.
Я з раннього дитинства знав, що з Криму нас підло виселили, а радянська влада — це погано.
Я пам'ятаю себе вже в місцях заслання, час такий непевний - ми на якомусь возі, з одного селища перебиралися до іншого. Відстань невелика, десь 4 кілометри, але на такому возі... Але вже там, у тому місці, де ми вже далі облаштовувалися, вже більш чітко пам'ятаю. До нас було особливе ставлення. Адже в той час був ще комендантський нагляд за нами. Це означає, що за межі селища не можна виїжджати без дозволу комендатури. Навіть якщо у тебе в сусідньому селі похорон батька, тебе можуть не пустити. А без дозволу піти туди - це втеча, до 20 років позбавлення волі.
Головна заслуга кримсько-татарського національного руху в тому, що в нашій боротьбі ми уникли кровопролить. Ми продемонстрували, що ставлячи людське життя на перше місце, говорячи про свої права та права інших, можна вийти зі складних ситуацій без крові.
Ми не спільнота кримських татар, а кримськотатарський народ, який живе на своїй землі. Ми навіть не національна меншина, а корінний народ Криму.
Служити своїй країні можна і не будучи президентом — працювати їй на благо там, де працюєш, робити те, що ти повинен робити, от і все.
Яскравою в моїй пам'яті залишилася смерть Сталіна, це березень 53-го року. Вселенський плач, усі плачуть у школі. Діти, викладачі .... А кримські татари, діти, якось гуртком сидять, і ніхто не плаче, навіть якимись жартами перекидаються. І ось наш керівник, Ришат Бекмамбетовіч, я його добре запам'ятав, підходить до нас і каже: "Хлопці, треба плакати. Тому що дивіться, всі плачуть. Якщо ми не будемо плакати, можуть просто нас або всіх ваших батьків пересаджати. Я ось цибулю приніс, потремо очі і поплачемо, інакше погано буде."
Я не вживаю терміну "повна блокада". Кажу тільки про те, що відповідальність за життя людей, економічне і правове становище окупованих територій повністю несе окупант, а Україна своїми постачаннями води, продуктів, будматеріалів і електрики не повинна полегшувати становище окупантів.
Незалежність країни - це найбільше надбання народу України. За неї боролися багато поколінь українців. За незалежний, європейський і демократичний курс країни зовсім недавно віддали свої життя кращі сини і дочки народу, яких ми по праву називаємо Небесної сотнею, хоча, як з'ясувалося пізніше, убитих у ті драматичні і героїчні дні патріотів України було набагато більше сотні.
За минулі майже чверть століття незалежності народ України в цілому зробив багато хороших висновків. І головним є те, що не можна бути байдужим до того, що відбувається в країні, і якщо влада діє всупереч інтересам країни, то брати ініціативу в свої руки, навіть ціною свого життя. Це хороший приклад і для сусідньої країни, яка в страху перед такою перспективою розв'язала проти України війну.
Є у Тараса Шевченка слова: "В ком нет любви к стране родной, Те сердцем нищие калеки". А любов до країни - це в першу чергу захист свободи, незалежності, територіальної цілісності та її демократичного курсу. І дай Боже, щоб у нас було якнайменше "сердцем нищих калек".
Я ніколи не позиціонував себе прихильником повного заперечення військового опору агресору. На те й існують у державах армії, щоб зі зброєю в руках захищати цілісність і незалежність своєї країни.
Погрози заборонити, закрити Меджліс, погрози заборонити національний рух кримських татар, називати нас екстремістами, антирадянщиками, агентами Заходу - це було ще з 60-х років минулого століття. Національний рух існував і буде існувати, просто, вочевидь, будуть змінюватися якісь форми.
Для виправдання вторгнення російських військ і анексії Криму, як відомо, в Криму і Севастополі 16 березня 2014-го були проведені так звані "референдуми" на предмет того, чи хочуть жителі приєднання цих територій до Росії. Немає сенсу говорити про незаконність і абсурдність цього "референдуму" на окупованій території без допуску яких би то не було міжнародних спостерігачів. Абсурдно взагалі вирішувати питання про належність того чи іншого регіону, області чи селища до якоїсь держави на основі місцевого "референдуму" - при бажанні, в тому ж Криму напевно можна знайти кілька селищ, які захотіли б приєднатися до більш благополучних в економічному плані інших держав, наприклад, до США, до сусідньої Туреччини, Швейцарії або Японії.
Для мене головне, щоб система працювала, щоб діяльність Меджлісу не залежала від особистості. Тому що багато недругів думають, що ось два-три динозаври підуть зі сцени, а потім він стане ручним. Цього не буде.
3 
79692
Коментарі