Підземні екскурсії Києвом в останні роки набирають стрімкої популярності. За орієнтовно 250-350 грн професійні дигери (від англ. digger – людина, що подорожує штучними підземеллями. – Gazeta.ua) проводять охочих колекторами й у деталях розповідають історії місць, які показують.
Прогулянки під землею найбільше підходять для любителів екстриму й київської історії. Гіди проводять групи під історичними будинками й показують лабіринти, які були збудовані ще у XIX ст. Охочі також можуть пройтися руслом підземних річок у спеціальному взутті й позаглядати в унікальні гідравлічні споруди.
Загалом київські підземні ходи налічують десятки кілометрів і тягнуться як центром Києва, так і його околицями.
Кореспондентка Gazeta.ua побувала на одній з таких екскурсій, щоб побачити, як вони відбуваються та поспілкуватися з професійними дигерами.
ВИКЛИК СОБІ
Накрапає дощ. Попри це навпроти київського планетарію близько 16:00 збираються люди. Прийшли на дигерську екскурсію підземною річкою Хрещатик. Ліворуч від входу на сходах стоїть білява дівчина в чорній футболці із синьо-жовтим тризубом і в синіх велосипедках. Струшує краплі дощу з двох хвостиків, зібраних на потилиці. Представляється Оленою.
– Ви на екскурсію? – питає. – Аби її не скасували знову, бо дощ пішов. Мала бути минулого тижня, але перенесли.
– А хто проводить? – чорнявий хлопець у синій тенісці й джинсах підходить до компанії з трьох людей.
– Кирило! Той самий, – коротко відповідає білявка.
Перепитую, що означає "той самий Кирило".
– А Кирило водить всі ці дигерські екскурсії, – пояснює співрозмовниця. – Точніше два Кирила. У цій організації двоє хлопців і обох Кирилами звуть. Той, що чорнявий з татуюванням – історик, написав кілька книжок про київські підземелля. Другий – той, що в захисних штанях і з червоно-чорним наплічником – теж дигер зі стажем. Була з ними на екскурсії Аскольдовою штольнею. Круто без меж. Але там екстремально – то водоспади минали, то пробирались "гуськом", бо вузько. Восени ходили, то була в теплій куртці об'ємній. Якраз у ній застрягла між рівнями в колекторі – ото був екстрим, – згадує.
Питаю, чи не боїться після пережитого підземних походів.
– Да який боюсь – я лише чекала, як нова вилазка буде. Працюю на Укрпошті – спілкування з людьми отак вистачає, – показує рукою вище голови. – То обрала для себе такий вид розваги – екстремальні походеньки з дигерами. Сподобалось під землю залізти, тунелі там всякі. Лякає оце єдине, що не поведуть, як дощ посилиться. Бо це ж річка. Рівень води може різко піднятись, якщо злива. Про маршрут не знаю нічого. Колись чула, що це була річка, яку сховали під землю, озеро колись було.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Ходячі жабки", корисні карасі та соковита лохина: як працює унікальна ягідна ферма, поки її власник воює за Україну
До дівчини підходить жінка в синій майці й чорних лосинах. У руках тримає блакитний наплічник. Вітається.
– Спочатку переплутала оту чергу, що напроти планетарію. Здивувалась, що старші люди в колектор зібрались, та ще й так багато. Потім здогадалась, що вони на соціальне харчування прийшли. Може, пайки якісь дають, бо всі з сумками, – Наталя Сулейкина вказує на довгу чергу, що вишикувалась через дорогу.
Хочеться чогось незвичного. Підземний Київ глянути
Двоє людей тим часом з торбинками переходять "зеброю" та заходять у приміщення Планетарію.
– Про екскурсію нічого не знаю – тому й іду, – продовжує далі Наталя. – Хочеться чогось незвичного. Підземний Київ глянути. Верхом можу сама прогулятись, подивитись, а тут потрібен провідник – щоб розповіли. Я то знала загалом, що є така річка Хрещатик. Прочитала, що її забетонували. Страшнувато було, але такий виклик для себе. В походи колись ходила. Сподіваюсь, що витримаю.
– А якщо повітряна (тривога. – Gazeta.ua) – бігти в укриття не треба, – додає Олена.
Пояснює Наталі, що дигери дадуть спеціальне взуття.
– Бахіли дадуть. Ну як бахіли – такі заброди, що під колінами зав'язуються. Там буде нам колектор по коліно. Прорвемось, – говорить.
ХРЕЩАТИК І КЛОВ
Хвилин за 10 провідники ведуть гурт з 20 людей до Мегамаркету на вул. Антоновича. Поруч стоїть припарковане темно-синє авто. Автор маршруту Кирило Степанець відчиняє багажник. Виймає з нього кілька гумових згортків зеленого кольору. Це бахіли, обмотані пасками. Учасники підходять до автівки – отримують пару бахіл, ліхтарик і віддають гроші за екскурсію.
– Беремо бахіли. Технологія проста: мотузка зліва – це ліва нога. Якщо комусь раптом попалось дві однакові, це не смертельно, – каже екскурсовод у бежевій футболці й штанах хакі.
Група взувається під дерев'яним навісом ліворуч. За кілька хвилин рушаємо через парковку до дерев'яних сходів з різнокольоровими написами. Дехто несе бахіли в руках. Заходимо під бетонний навіс – всередині яскраві написи-графіті. Під ногами – де-не-де каміння, під стінкою – скелет від смаженої рибини.
Гід пояснює: мусимо тут почекати точного прогнозу погоди. Якщо дощ посилиться – в колектор групу не вестимуть.
– Це дощова каналізація – опади стікають через спеціальні отвори. Під час злив восени рівень води піднімається аж до мосту, – показує на місток над нами. – Майже заповнює колектор, який заввишки два метри. Тому перебувати під час сильного дощу в колекторі смертельно небезпечно. Вже офіційно відомо про чотири жертви – люди потрапили під час зливи до колектора й не змогли вибратися.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Махновці, списки зрадників і українська Кубань: як сучасні козаки нищать росіян на Гуляйпільщині та в яких умовах живуть
Всі, хто ніс бахіли в руках, починають їх надівати. Гід показує, як фіксувати кріплення.
– Навколо ноги обмотуєте стрічками, потім фіксуєте бахіли за застібки-"грибочки". Лямки й мотузки кріпите до паску. Якщо немає і лямок, і паска, то обмотуєте поверх верхньої кромки й затягуєте мотузку. Бережіть ліхтарики, будь ласка.
Площа Києва 800 кілометрів квадратних
Дівчина в короткій чорній сукні нажіває бахіли поверх високих черевиків на грубій підошві. Просить мати допомогти зав'язати паски. Передає їй невеликий чорний ліхтарик, пробує натиснути кнопку – світло спалахує посередині. Дивиться на потік води, який шумить ліворуч. Тече в напрямку Печерська.
– Зараз ми стоїмо на березі річки Либідь, вона починається в районі Відрадного. Довжина річки 16 кілометрів. Либідь проходить через усю центральну частину міста, впадає близько Південного мосту у Дніпро. Являє собою основну водозливну артерію центральної частини міста, – розповідає гід. – Площа Києва 800 кілометрів квадратних, а Либідь збирає опади приблизно з 80 км – десята частина дощів з усього міста впадає сюди. В разі виникнення сильної зливи ви просто не впізнаєте цю канаву, яку бачите зараз. На цей момент жодної загрози вона не несе. Так само, як і річка Клов, у колектор якої ми будемо заходити, якщо погода дозволить. Кому цікаво – покажу відео, як тут все міняється восени під час зливи.
Показує на телефоні ролик. Дехто з групи зацікавлено переглядає.
– Екскурсія називається "Підземний Хрещатик", але щоб дістатися до Хрещатика, нам доведеться суттєво пройтись колектором Клову – там ці дві річки поєднуються. На перехресті, де зливається Хрещатик і Клов, є третя притока – річка Кловіца, яка проходить під вулицею Шовковичною. Клов починається з Маріїнського парку. Якщо знаєте, там є Посольство КНР (Китайська народна республіка. – Gazeta.ua). До 1905 року будівля була у власності військового теоретика Михайла Драгомирова. Після його смерті перейшла у спадок до його наступника генерала Сухомлина. Загатив річку, яка брала початок біля цієї садиби, зробив озеро. В цьому озері почав розводити лебедів – зробив пристань, у нього був човен. Кияни могли плавати. З розвитком заводу "Арсенал", який був поряд, ця територія перейшла до підприємства. На жаль, озеро почало міліти, і його врешті-решт засипали відходами будівництва. Але підземні води залишились. Річка там продовжувала текти. Вона напочатку була на поверхні за напрямком вулиці Мечнікова, яка проходить повз метро Кловська. З плином часу її вирішили заховати під землю.
Починаємо вгадувати, для чого річку "ув'язнили".
– Звісно, щоб можна було забудовувати, – всміхається Кирило. – Офісні центри, будинки. В центрі Києва земля "золота". Був етап, коли ще до вторгнення Росії казали, що було би класно дістати річку Хрещатик з-під землі. Буцімто зробити там таку алею навколо річки, як у Амстердамі навколо каналів, або в Венеції. Так кажуть безграмотні люди, бо основна відмінність Венеції, Амстердаму від Києва – це рельєф. Вони пласкі, як млинець, а Київ стоїть на багатьох пагорбах. Уявіть собі після дощу Прорізну, вулицю архітектора Городецького, Інститутську – вони всі йдуть на пагорбах. Після сильної зливи вся вода стикає з них донизу. Колектор річки Хрещатик, яка проходить в долині під вулицею, під час зливи заповнюється дуже сильно. Якби річка текла зовні, то підтоплювала б будинки, дороги. Тож якщо побачите в фейсбуках коментарях про діставання цієї річки з-під землі – вже можете писати, чому це неможливо.
ЕКСТРИМ
З "відмашкою" рушаємо до бетонного парапету. За ним – прямокутний вхід у колектор. Стіни розмальовані рожевими, синіми, червоними написами. На м'якому намуленому ґрунті – сліди ніг. Чути сильний гул води. Кирило йде попереду.
– Там нема замків, решіток, дверей саме через рівень води, який буває після сильної зливи. Якраз всі ці решітки, замки зриваються силою потоку. Тому туди зайти може кожен, але, на жаль, вийти можуть не всі, – каже гід.
З колектора нерівномірно витікає вода. В обличчя віє запахом аміаку й сірки. Ступаємо у воду. Через бахіли відчувається холод. Спочатку здається, що вони пропускають вологу. Від хлюпання роздається незвичний гул. Гід просить піднімати ноги вище, щоб не забризкувати штани тим, хто йде поруч. Ліхтарики підсвічують стіни колектора – вони сірі, бетонні. За приблизно 20 м від входу прохід розширюється – з'являється щось на кшталт "коліна", з якого вода тече двома рукавами. Один потік струменить до входу, у який ми зайшли, а інший – правим каналом. Стеля в "коліні" колектора різновисока – чередуються панелі, під якими можна стояти на повний зріст, і ті, під якими треба згинатися. Тут група зупиняється – чекаємо на завершення дощу.
– Той вихід, у який ми заходили, добудували 2008-го. Там прямокутні стіни – зверху просто плити покладені. Це більш сучасний і простий спосіб. Далі, якщо пощастить, ми зможемо подивитись на більш старий колектор, зведений після Другої світової. Будувався в різні епохи, почали закривати річку Клов ще на початку ХІХ сторіччя в районі Мечникова й поступово дійшли сюди – закрили її повністю.
Дівчина з короткою зачіскою розглядає велику гранітну табличку на стіні. Білими літерами напис: "Вони йшли в темряву, хоча прямували до світла". Присвячена двом дигерам – Олександру Крайнюченку й Олександру Зінченку. Обоє загинули 23 серпня 2003 року під час зливи через затоплення колектору річки Клов. Тіло Крайнюченка знайшли того самого вечора, а Зінченка – за тиждень.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Лєнин чоловік вибіг з матрацом на голові. Бо стьокла постоянно сипалися" – як живеться українцям на півдні біля позицій росіян
– Отак виглядає після сильної зливи річка Либідь – рівень майже догори цього колектора, – показує фото Кирило.
– А як швидко вона наповнюється? – перепитує хлопець у синій куртці. Підсвічує пам'ятну табличку ліхтариком.
– Я, на щастя, ніколи не бачив і сподіваюсь не побачити, – відповідає гід. Витирає телефон. – Хтось каже, що швидко. Інші кажуть, що мають бути кілька годин або навіть днів сильні зливи. Є небезпека захлинутись, також сильним потоком води може об повороти розбити людей. Треба буде обережними.
– От я вже геть засумнівалася з таким есктримом, – долучається до розмови невисока шатенка із синім рюкзаком. – Це точно безпечно? – поглядає на чорнявого хлопця, що стоїть поряд.
В районі Золотих Воріт були давні поселення
Олена у футболці з тризубом роздивляється іржаві штирі, що стирчать зі стіни. Вістря загнуті всередину, на металі обривки цупких мотузок.
– Антураж, – усміхається дівчина.
Група рушає. Кирило йде попереду, високо піднімає ноги в бахілах. Попереджає, щоб трималися лівої сторони – там мілкіше.
– Чули удар? – говорить Кирило. – Зараз ми прямо під дорогою. Це машини їдуть – б'ють по люку, який погано зачинений. Якщо буде можливість, дійдемо до Басейної, звідти видно Олександрівську лікарню. Раніше там було озеро, яке поєднувало три річки. Згодом його або засипало пагорбом, або воно сильно помілішало. Отак виглядав Хрещатик на початку ХХ століття, – показує телефон хлопцям, які йдуть поруч. – Видно глибокі калюжі. За легендою, Київ засновано на початку V сторіччя. В районі Золотих Воріт були давні поселення, а на Хрещатику з'явились лише 200 років тому. Раніше там було Козине болото. Стояла перша в Києві в'язниця, бо звідти не було можливості вибратись через топку місцевість. З розвитком інженерних споруд, коли зробили водовідводи з частин, де підтоплювало – забудували Хрещатик. Він зшив Печерськ, Старий Київ і Поділ.
Попереду бачимо велику чорну трубу. Закріплена між стінами проходу – посередині.
– Тут найглибша ділянка колектора, – каже Кирило. – Інколи за нами зав'язуються якісь зайці, які думають на халяву екскурсію послухать. Знаю, що вони дійдуть до цього відтинку – і все. Вода там буде майже до верхньої частини бахіл. Якщо йти лівіше – трохи вище дно. Трубу або знизу можна перелазити або зверху – там притарабанили драбину. Згодом її знімуть, але поки є.
Лунає плескіт. Дівчина з короткою стрижкою вибирається із води, в яку впала на бік. Пояснює, що послизнулась на камені. Обтрушує одяг – куртка та штани сильно намокли. Двоє хлопців допомагають їй перейти на небезпечну ділянку.
Підходимо до труби.
Постійно хтось пірнав, бо тут глибоко
– Одного разу приходимо, як от і вами, на екскурсію. Бачимо біля входу бетон і биту цеглу. Заходимо й бачимо, що тут з'явилася труба. Думаю: ну найс. Навіть коли не було цієї труби – з'являлись нові жертви Посейдона. Постійно хтось пірнав, бо тут глибоко. Якщо проходити знизу – максимально далеко засовуєте ногу, щоби мати можливість вилізти. Якщо розпрямитись не можете – доведеться крабіком робити переміщення. Там внизу є камінчики – багато хто падає в воду. Якщо зверху – то будемо підтримувати. Тут не поспішаєте, щоб не шубовснути вниз. Якщо знизу, попросіть потримати рюкзак людину, яка йде позаду.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Буча після звірств росіян: як місто приходить до тями та в яких умовах живуть люди в модульних будинках
Олена перекидає ногу верхи на трубу, хлопець у синій куртці допомагає їй спуститися. Ненадовго дівчина зависає на трубі, потім посувається до приставної металевої драбини.
– Ну ок, – каже, спускаючись назад у воду. – Як тепер пояснити хлопцю, звідки синці на внутрішній поверхні стегна. Аби не довелося іншого хлопця шукати.
Кирило попереджає, що дощ не припиняється, тож маршрут може бути неповним.
– Гадаю, ми всі адекватні люди – трошки ще пройдемо і повернемося.
Далі йдемо рівним бетонним коридором. Долаємо ще дві труби, закріплені нижче за першу. З отворах у стінці струменить вода. Подекуди видно каналізаційні люки, з яких скапує дощ.
ПРАЦЮЄ УЯВА
Попереду підземелля роздвоюється. Посередині на проміжку – вертикальна іржава труба. На ній напис помаранчевою фарбою "Скінхеди". Кирило пропонує зробити фото й готуватися до повернення.
– Сьогодні пройшли близько 40 відсотків маршруту. Далі, до самого центру, краєвиди плюс-мінус однакові. Злива не припиняється – тож, робимо фото і йдемо назад.
Частина групи фотографується, налаштовують спалах. Дівчина в синій майці розглядає на стіні великого павука.
Рушаємо у зворотній бік тим же маршрутом. Поруч іде автор екскурсії Кирило Степанець.
– Наприкінці маршруту, який сьогодні не вдалося повністю побачити, є тунель, побудований з давньої київської цегли. Вона жовтого кольору, її виготовляли із синьо-зеленої глини. У Києві були її поклади, а ніде в світі такої більше нема. Цегла ударостійка, вологотривка. З неї будували такі колектори. Виробляли її ледь не з XVII сторіччя, колектори почали робити в XIX, але мають фрагменти зовсім сучасні.
Пояснює, що до повномасштабної війни маршрут був дещо іншим.
– Зараз ми знизу проходимо Велику Васильківську, потім проходили під Еспланадною – і назовні вибирались у самому центрі. Раніше група виходила через люк – просто на Хрещатику. Тоді люди отримують максимум емоцій. В них у голові складається певний пазл – де вони були, що бачили. Більшість людей візуали. Тож якщо їм розповідати, що ми зараз тут або тут – цього може бути не вдосталь. Тут працює лише уява, – веде далі Кирило. – Коли ти реально заліз на промзоні, на березі бетонної канави, а потрапляєш у центр міста, у діловий даунтаун, на цьому контрасті ловиш велике задоволення. Зараз не так багато маршрутів, враховуючи умови воєнного стану. До лютого мали чотири ударних маршрути, які проводили фактично щотижня. Якраз була зима – а це найкращий час для екскурсій під землю. На поверхні холодно, слизько, а під землею тепло і досить затишно. Люди, яким не хочеться гуляти на вулиці, ходять з нами. Ходили річкою Хрещатик, Глибочицею на Подолі під валами – там старовинний колектор ХІХ сторіччя, дренажною системою Аскольдова й дренажною системою Микільська. Це такі собі чотири кити, на яких стоїть київський дигерський туризм.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Терор у Ягідному: окупанти місяць тримали майже усе село в підвалі та знущалися з людей
Опинились у підземеллі випадково. Обоє загинули
З прочиненого каналізаційного люка стікає вода. Шум річки під ногами стає гучнішим. Світло від ліхтариків створює містичну атмосферу.
– Цікавлюсь всім, що пов'язано зі столицею України. Підземелля – це просто як один із вимірів, за яким можемо досліджувати Київ, – продовжує Кирило Степанець. Іде по щиколотку у воді. – Досліджую підземелля Києва з весни 2007 року. Техногенні підземелля відомі всі. Невідомі лише ті, що засипані, але вони не можуть бути масштабними. Починалось все як підліткова жага до таємного, невідомого – екстрим, щось темне, страшне. У містичні ж історії не дуже вірю. Але завжди враховую попередній досвід, який тут відбувався з людьми. Мені в свій час доводилось брати участь у пошукових роботах другої загиблої групи в 2008 році. Тоді двоє людей загубились у Клові – МНС взагалі з себе склали всі повноваження, займались пошуками ми. Пересічні молодики, екстремали, які вирішили вперше в житті сходити під землю в той день, коли на Хрещатику виступав один із останніх учасників легендарного гурту Біттлз Пол Маккартні. Опинились у підземеллі випадково. Обоє загинули. Після того кілька років у подібні об'єкти ходив лише взимку, коли ймовірність дощів була нульова, – каже.
НАДУВНИЙ ЧОЛОВІК
У підземеллі річки Клов бувають і шукачі скарбів.
– Річка Клов текла щонайменше через два старовинні ринки – Троїцький і Бессарабський. У часи, коли в обігу були монети, що вміщували дорогоцінні метали, вони падали в колектори, змивались у сток. Тоді не було ліхтарів, ніхто особливо їх не шукав. Якщо монета, прикраса десь упали, то змішувалися із цвяхами, дротами. Згодом все це перетворилось на дуже міцну субстанцію. Такі береги з іржі, наліт. Я ще бачив береги, коли вони були більшими, аніж зараз. Дигери-старожили розповідають, що на початку 1990-х були в половину людського зросту. Їх методично упродовж десятків років розбивали. Береться зубило, молоток, людина лізе в колектор на цілий день з їжею і розбиває намили бруду. Це кропітка йневдячна праця, але є люди, яким це подобається. Професійні шукачі скарбів не гребують і сучасними монетами, ґаджетами. Буває, що пройшов дощ, а хтось десь саме в цей час придбав на Хрещатику новий iPhone. Та й настільки зрадів, що той впав у водосток. Людина сама за ним не полізе, а айфони від дощу не псуються особливо. Якщо зачепився десь за берег – дигери згодом десь реалізують. Але найчастіша знахідка – дріб'язкові монети, часто знаходили кінськи підкови. Найдивніша знахідка – надувний чоловік кавказької національності. Знайшли в районі річки Сирець.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Бандера в Росії, убита сестра і партизани в Бердянську: про що говорять переселенці в черзі за гуманітаркою у Києві
Приходять люди в білих кросівках за 500 доларів
Позаду видно сяйво ліхтарика. Хтось з групи перепитує, чи всі тримаються разом.
– Таких місць, щоб у Києві заблукати під землею, не існує. Навіть якщо людина відіб'ється від групи, вона рано чи пізно опиниться на поверхні, – веде далі автор екскурсії. – Завжди пишемо скрізь, що головною умовою участі в екскурсії є одяг, який не шкода забруднити. І все одно приходять люди в білих кросівках за 500 доларів – потім жаліються, що вони брудні. Бувало, що жінки приходили в мініспідницях (коротка спідниця може створювати незручності на маршрутах, де треба пробиратися навприсядки, високо піднімати ноги. – Gazeta.ua), на підборах. У наших конкурентів є постійний клієнт, який ходить взимку в підземелля босоніж, коли на вулиці мінус 10. Завжди наголошуємо на безпеці. Просимо всіх йти тверезими, адекватними. Але ніколи не можемо перевірити, що люди будуть робити. Минулого року був інцидент – людина під час екскурсії вжила якісь психотропні речовини, галюциногенні наркотики. Коли вони почали діяти – у чоловіка почався напад. Захотів врятувати річку – почав розгрібати руками завали сміття, які там були. Казав, що люди погані, псують природу, руками змивав непотреб хвилин 40. Думали вже навіть застосовувати фізичну силу, бо не розумів слів. Наприкінці він виліз і пішов. За майже 10 років нашої практики – це був незабутній досвід. Взагалі намагаємось всіх людей попереджати, що якщо мають ментальні вади або неконтрольовані страхи, щоби вони утримувались від таких екскурсій.
Долаємо найвищу трубу. Намагаюся ступати лівіше, проте набираю води через халяву бахіли. Іду до виходу з повним важким "чоботом". Назовні вже стоїть хлопець у синій куртці. Знімає бахіли. Каже, що теж промочив ногу й теж ліву.
– Якщо бахіли порвалися, то викидайте, – каже Кирило, складає згортки поруч з автівкою.
Дигери-новачки йдуть у бік метро. Микита Руденко трохи відбивається від гурту з п'ятьох людей. Ділиться враженнями.
– Сподобалось. Знав про сам колектор, що він проходить через більшу частину Києва. Я мешкаю біля річки Либідь, хотів подивитися, де вона проходить. Про саму історію Либіді дізнався на минулій екскурсії, коли ходили під Аскольдову. Нам і про цей маршрут розповідали. Трошки, звісно дощ завадив, але враження чудові. Хочу знову на дигерську – під Святошино, – каже Микита. Поправляє шлейки наплічника.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Стегенце на людину й нуль виплат: як тисячі переселенців з Харкова будують життя заново
Поруч іде Олена у футболці з тризубом. Каже – задоволена, але мало. Запишеться на наступну подію. Теж з дигерами.
Екскурсія тривала близько 2 год.
700
км. труб і колекторів становлять київську дощову каналізацію. Дренажна каналізація – 100 км.
3 
7644
Коментарі