У грудні цього року виповнюється 200 років із дня смерті французького письменника та філософа, основоположника садизму – маркіза де Сада. Його ім'ям назвали хворобу, яку він перший описав. Але чи був де Сад "садистом"? З його власних слів ми отримуємо негативну відповідь. Маркіз рішуче відкидав будь-які звинувачення в надмірній пристрасті до насильства. Хоча де Сад не робив таємниці із того, що йому була близька "філософія насолоди".
Все життя Маркіза де Сада оповите таємницями. Він неодноразово був змушений відбувати покарання у в'язниці та тікати від страти. Вперше де Сад потрапив до в'язниці за звинувачення у богохульстві. Пізніше, у його працях ми знаходимо не лише заперечення Бога, а й релігії загалом. Його абсолютна свобода не обмежувалась ні правом, ні мораллю, ні релігією. Навіть народження первістка у 1764 році не змусило де Сада отямитись та стати зразковим сім'янином.
Один із найгучніших скандалів з його участю отримав назву "Марсельська справа", основні події якого відбулися у 1772 році. Він та його вірний слуга були обвинувачені у содомії та були заочно засуджені до страти.
Якось вранці теплого літнього дня де Сад разом із своїм лакеєм Латуром піднялися до кімнати дівчини на прізвисько Марієтта. Маркіз виділявся міцною статурою, мав рішучий вираз обличчя. Був одягнений був у сіро-блакитний фрак, жилет та рожеві панталони. З собою мав шпагу, мисливський ніж та тримав у руках тростину.
У кімнаті, на той момент перебувало також три подруги Марієтти: Роза Кост, Маріонетта Ложе та Маріанна Лаверн, які мали від вісімнадцяти до двадцяти років. Марієтта була найстаршою серед них. Усі присутні у кімнаті стали учасниками давно продуманої де Садом оргії. За планом маркіза, спочатку він мав відшмагати тростиною дівчат, потім вони його. Також, за поліцейським протоколом, дівчат змушували до содомії, на що вони не погоджувались. Де Сад давав дівчатам незрозумілі пігулки, які, буцімто, мали збуджуючий ефект. Насправді це була шпанська мушка, відома як шкідливий для здоров'я афродизіак. Саме ці пігулки нібито призвели до смерті кількох із них.
Наступного дня маркіз відвідав дев'ятнадцятирічну Маргариту Кост. Він також запропонував їй зайнятися содомією, від якої (з її слів) вона відмовилась. Тому де Сад також пригостив її незрозумілими пігулками. Далі хронологія подій розвивалась дуже швидко. 27 червня проти де Сада та його слуг за зверненням тих самих дівиць було порушено справу. Повії скаржилися на болі в шлунку та звинуватили маркіза у спробі їх отруїти. 4 липня суд виносить вирок про арешт де Сада та Латура. На цей час вони уже поспішно покинули замок та тікали у невідомому напрямку.
На момент обшуку замку, який відбувався за розпорядженням суду 11 липня, поліції не вдалося знайти ніяких заборонених речовин та предметів. А сам сумнозвісний маркіз спокусив та забрав із собою сестру своєї дружини мадемуазель Анну Проспер.
Місцева влада не могла так просто залишити цю справу. Саме тому майже через місяць після винесення вироку про арешт, королівський прокурор міста Марсель приймає рішення, згідно із яким "маркіз де Сад і його слуга Латур, викликані в суд за звинуваченням в отруєнні і содомії, на суд не з'явилися і звинувачуються заочно". Обвинувачених засуджують до публічного покарання на паперті кафедрального собору, потім їх мали перепровадити на площу Святого Людовика "з тим щоб відрубати де Саду голову на ешафоті, а згаданого Латура повісити на шибениці. Тіла де Сада і Латура будуть спалені, а прах – розвіяний за вітром". Через декілька днів Прованський парламент затверджує рішення суду від 3 серпня про страту де Сада та Латура. А уже наступного дня на одній із головних вулиць міста Екс після символічного покарання засуджених, спалюють їх опудала. Хоча справжня страта так і не відбулась.
Як виявилось пізніше, де Сад та його лакей втекли до замку Шамбері в Італії. Теща маркіза, мадам де Монтрей, не витримала такого приниження. Будучи наближеною до королівського двору, вона домоглася від короля так званого lettre de cachet – королівського рішення на арешт та ув'язнення будь-кого без явних на те причин. Саме тому 8 листопада того ж року, за наказом короля Сардинії, де Сада та його слугу все ж заарештували та відправили відбувати покарання до фортеці Міолан. Але це не зупинило маркіза - через п'ять місяців він втік із фортеці разом із Латуром та якимось бароном. Посприяла цьому сама мадам де Сад, дружина маркіза.
Решта життя маркіза пройшла неспокійно - переховування від влади чергувались із тюремними ув'язненнями. А оргії, які влаштовував де Сад у своєму замку ставали все огиднішими. Скандали, які періодично виникали, вдавалося зам'яти. Де Сад здійснив подорожі до Риму, Флоренції, Неаполя, де збирав предмети мистецтва для своєї колекції. Незважаючи на заборону, він часто відвідував і Париж. В одному із листів цього періоду де Сад сам назвав себе лібертеном (озн. "філософ пороку"), але ні в якому разі не "злочинцем" чи "вбивцею". У період найдовшого тюремного ув'язнення у Венсенському замку, яке тривало 13 років, де Сад почав писати власні книги, у яких розкривав суть еротичного та сексуального інстинктів людини.
Науковці, які займалися дослідженням біографії де Сада неодноразово ламали голову у процесі роботи, оскільки все життя маркіза оповите легендами. Тому інколи буває неможливо відрізними правду від вигадки.
Прикладом може служити історія з дитинства маркіза. Його мати, Марі-Елеонор де Майе-Брезе де Карман, була фрейліною самої принцеси де Конде. Вона плекала надії на те, що її син у майбутньому стане другом спадкоємця престолу, принца де Конде, залишиться при дворі та буде мати доступ до усіх благ. Та маленький де Сад ще з дитинства проявив незалежність, вільнодумство, любов до свободи і в одного дня наважився провчити самого принца де Конде, надававши йому стусанів. Тому маленького розбишаку відправили подалі від королівського двору без можливості повернення.
Будучи уже одруженим, він міг привести додому дівчину з вулиці та бити її до напівпритомного стану. Він міг домовитися із настоятелем монастиря, щоб той рекомендував для батьків юних дівчат не монастир, а будинок маркіза, як місце проживання та навчання. Пізніше, у його брудних оргіях приймала участь навіть його дружина, яка не покидала його до кінця життя і неодноразово рятувала від тюремних ув'язнень.
Маркіз де Сад був фігурою одіозною та скандальною до непристойності. Своє життя він закінчив у психіатричній лікарні в Шаратоні, де і помер від астматичного приступу 2 грудня 1814 року. Останні роки провів у злиднях і хворобах. Щоб мати хоча б на шматок хліба, був змушений працювати дублером у театрі. Перед смертю він встиг написати листа, у якому розкаювався у своїх гріхах та просив поховати його у лісі та присипати могилу жолудями, щоб дорога до його могили була забута, як і його ім'я. Заповіт не був виконаний, за однією із версій його відспівав місцевий священник і де Сад був похований на кладовищі у Сент-Морісі. За іншою версією, його могила знаходиться в одному із глухих кутів його маєтку.
"Владний, холеричний, дратівливий, що доходить до крайнощів в усьому – в атеїзмі і розпусті ..." – такими словами маркіз де Сад описував самого себе у одному із листів. Варто зазначити, що його проза вплинула на розвиток таких течій як сюрреалізм, екзистенціалізм та навіть на масову культуру. Свого часу Гійом Аполлінер, який і відкрив світу творчість де Сада, говорив про нього, як найбільш вільнодумного із будь-яких відомих йому особистостей. Це уявлення про де Сада і підхопив сюрреалізм. З творчості маркіза черпали натхнення Зігмунд Фрейд, Фрідріх Ніцше, Сальвадор Далі, Альбер Камю та багато інших.
3 
1
Коментарі