Так історично склалося, що північний район Донеччини через своє географічне положення багато століть виконував функцію прикордонної зони. У 1679-1681 роках для захисту населення було вирішено побудувати Ізюмську оборонну межу, а також укріпити міста-фортеці.
Саме у цей час на території Слобідської України з'являється значна кількість військових, які склали основу тогочасного дворянства. За вірність державі та вагомий внесок у військових походах козаки наприкінці XVII столітті почали отримувати земельні наділи поблизу військових поселень. Після того, як у 1688 році Тор (сучасний Слов'янськ) став сотенним містечком, козацька старшина почала отримувати земельні наділи у Торських дачах за наданим царем правом вільного займу.
У 1752 році син козака Торської сотні Ізюмського Слобідського полку Сергія Андрійовича Білозерова, ротмістр Бахмутського козачого полку, капітан Степан Сергійович Таранов офіційно отримав дозвіл на будівництво млина на річці Дальня Біленька. Зайнявши вільні землі у 1752 році, Таранов-Білозеров засновує слободу Білянську, яка стала фактично першим населеним пунктом на території сучасного Краматорська. У 1799 році, після смерті Степана Сергійовича Таранова, всі землі перейшли його нащадкам. Наприкінці XVIII століття у басейні річки Казенний Торець існувало вже 14 населених пунктів.
На початку ХІХ століття одним з найбільших дворянських родів у Слобідсько-Українській губернії є рід Шабельських, що володів землями у Куп'янському та Ізюмському повітах.
Проте часом остаточного формування системи дворянського землеволодіння на території сучасного Краматорська стало ХІХ століття.
Поміщики були зацікавленими у веденні високоефективного господарства. Так, за звітами предводителів Харківського дворянства, зразкових господарств у більшості повітів не було, а в Ізюмському їх нараховувалося цілих 13. Серед них були господарства Адамова Аполлона, Бантиша Василя, Шабельського Павла та Хлопова Івана.
Вагомий внесок був зроблений дворянством і у формування духовного простору у своїх землеволодіннях. Поширеним явищем для кінця ХVIII – першої половини ХІХ століття стало будівництво церков та здійснення пожертвувань на храми дворянами. У 1782 році поручиком Ієвлевим було споруджено Покровську церкву в селі Дмитрівка, у 1788 році поміщик Шабельський побудував Миколаївську церкву. Онук засновника Краматорська Григорій Таранов-Білозеров виділяв значні суми грошей на переобладнання зведеної у 1790 році Архидияконо-Стефанівської церкви, яка на той час була головним храмом на території сучасного Краматорська.
Після проведення аграрної реформи 1861 році у аграрних відносинах відбувалися глибокі зміни. Почався процес збідніння дворян. Цей процес не відразу відбився на їх матеріальному становищі. Так, у довіднику "Полное географическое описание нашего Отечества" є інформація про найбільших землевласників Білянської волості Таранових-Білозерових, які мали 8 тисяч десятин, також зазначаються прізвища Шабельських, Бантишів та Адамових.
Близьке розташування вугілля, руди та вихід до морських портів були підставою для залучення іноземних капіталів, будівництва залізниць та заводів-гігантів. Так, Таранови-Білозерови продали свої землі у 1880-х роках біля станції Краматорська Якову Полякову під будівництво залізниці. Через вісім років, у 1896 р., вони було продали частину маєтку купцю Конраду Гамперу та Акціонерному товариству котельних та механічних заводів "Фіцнер і Гампер" (завод у майбутньому стане базою для утворення Старокраматорського машинобудівного заводу, що існує і сьогодні).
Не дивлячись на зменшення авторитету та впливу дворянства, вони продовжували займатися підприємницькою діяльністю, впроваджуючи новітні технології. Родина Бантишів продовжувала традиції ведення зразкових господарств: Олександр Федорович займався молочним тваринництвом та бджільництвом, у його ж господарстві було 7118 голів овець.
Окремим аспектом діяльності дворянства у Білянській волості було благодійництво, яке включало будівництво церков та пожертви на них. Так, Григорій Таранов-Білозеров віддав частину грошей на оновлення іконостасу Архидияконо-Стефанівської церкви. Після його смерті вдова Катерина та донька Анна передали храму 1 десятину землі.
Після проведення столипінської аграрної реформи на початку ХХ століття становище дворян погіршується внаслідок переходу великих земельних ділянок у власність селян. Тому дворянство активно використовує нову форму ведення господарства – економії. Так, маєтки дворян Бантишів Софіївка, Прелесне та Камишоваха стали економіями та перейшли у власність Олександра Івановича Бантиша.
Дворяни брали актичну участь у житті громади. Серед них були і такі, які вийшли за межі повітів. Так, Олександр Бантиш був головою Харківської земської управи та членом комісії з підготовці Селянської реформи 1861 року, Федір Бантиш у 1908-1911 роках був губернатором Херсонщини.
Щодо політичних поглядів, то серед краматорських дворян були і монархісти, і революціонери. До останніх належали Еммануїл Орбеліані та брати-близнюки Коршуни, Микола та Василь. Вони належали до партії есерів, брали участь у терористичних актах. Відомо, що Василь Васильович розповсюджував агітаційні листівки на заводі Краматорського металургійного товариства. В будинку матері Єлизавети Коршун проводили революційні збори.
Бантиші, Таранови-Білозерови та Шабельські, навпаки, дотримувалися монархічних поглядів.
Визначні постаті дворян з Краматорська
Найвидатнішою особою серед вихідців із дворян Білянської волості був Олександр Таранов-Білозеров, послідовник Григорія Потьомкіна, предводитель дворянства Таврійської губернії, кавалер орденів Святої Анни та Володимира. Прославився тим, що заповів свої великі статки на будівництво будинку-лікарні у Сімферополі.
Катерина Василівна Шабельська увійшла в історію не тільки Краматорська, а і Святогірської Лаври. За її кошти було споруджено храм Миколи Чудотворця та Кирило-Мефодіївські сходи у Святих Горах у 1850-1851 роках. За значний внесок у будівництво святині, дворянку було поховано на цвинтарі монастиря.
Її син Ахіллес Шабельський, випускник Царськосільського ліцею, у 19-річному віці разом із командою російського корабля "Аполлон" вирушив до Австралії як перекладач. Впродовж всієї подорожі він вів щоденник, який у 1826 році видав французькою мовою. В ньому автор описував власні спостереження. Шабельський обіймав посаду у Міністерстві закордонних справ та був секретарем російської дипломатичної місії у Філадельфії.
2 
35413
Коментарі