400 років тому у Бересті зібралися вищі світські та церковні ієрархи Речі Посполитої. Сюди їх привело бажання покласти край чварам між православними та католиками, що тривали уже кілька десятиліть. Результатом переговорів у Бресті стало підписання Берестейської церковної унії. Однак до релігійного миру на території держави було ще далеко - кожна сторона мала свої власні цілі.
З метою зміцнення Речі Посполитої польська влада і католицькі кола намагалися об'єднати православних українців і білорусів з поляками-католиками. Православні єпископи також виступали за об'єднання церков, але при цьому інтереси православних і католицьких ієрархів, так само як і їх бачення ролі і становища майбутньої уніатської церкви, були зовсім різними.
Для православних єпископів основними причинами укладання унії були: невдоволення втручанням у церковні справи організованого в братства міщанства; бажання визволитися від своїй підпорядкованості східним патріархам, які не мали достатньої влади для захисту стану православної церкви в Речі Посполитій; необхідність зберегти своє привілейоване становище в новій державі і домогтися рівності з католицькими єпископами, які засідали в сенаті, мали титули "князів церкви" і підкорялися тільки владі Папи та короля.
Саму унію православні єпископи розглядали як рівноправне об'єднання церков під керівництвом Папи Римського, який після захоплення турками Константинополя залишався єдиним вищим церковним ієрархом, який мав реальну владу.
У 1590 р. частина православних єпископів вступила в таємні переговори з польським королем Сигізмундом III, висловивши бажання приєднатися до католицької церкви. У 1595 р. єпископи Луцький Кирило Терлецький і Володимирський Iпатій Потій після видання королем універсалу, у якому він сповіщав про перехід православних єпископів до унії, вирушили до Риму і визнали владу Папи Римського. У жовтні 1596 р. король Сигізмунд III і київський митрополит Михайло Рогоза за дорученням Папи Римського Климентія VIII скликали в Бресті церковний собор для офіційного проголошення унії.
Проте собор одразу розколовся на два окремі собори - православний і уніатський. Православний собор відхилив унію; уніатський - проголосив унію, визнав владу Папи Римського, прийняв основні догмати католицької церкви, зберігши проте православні обряди та церковнослов'янську мову. Уніатським єпископам обіцяли сенаторські звання (ця обіцянка залишилася невиконаною). Уніатське духовенство, як і католицьке, звільнялося від податків, уніатська шляхта дістала право обіймати державні посади нарівні з католицькою шляхтою, а уніати-міщани зрівнювалися у правах з католицьким міщанством.
Польський уряд вважав унію обов'язковою для всіх православних на території Речі Посполитої. Православна релігія опинилася на становищі незаконної. Унія насаджувалася силою. За допомогою Берестейської церковної унії польські пани й католицьке духовенство сподівались денаціоналізувати й ополячити український і білоруський народи. Українські та білоруські селяни, міщани, козаки стійко боролися проти нав'язування католицтва та унії.
Згодом значення Берестейської унії було переосмислення. Протягом XVIII-XIX століть уніатська церква на західноукраїнських землях була чи не єдиним оплотом української національної ідеї.
2 
1
Коментарі