11 травня 1964 року режисер Сергій Параджанов завершив зйомки фільму "Тіні забутих предків". Це екранізація повісті Михайла Коцюбинського, написана під враженням від перебування в Карпатах. Головні ролі виконували Іван Миколайчук і Лариса Кадочникова.

"Утім, у підсумку фільм важко назвати екранізацією, - пише кінознавець Сергій Тримбач у книжці "Кіно народжене Україною". - За визначенням самого режисера, автори відступили від Коцюбинського і, певно, не могли інакше. Хотіли пробитися вглиб, до джерел повісті - до тієї стихії, що породила її".

Знімальний процес тривав майже рік, у селі Жаб'є й околицях села Криворівня Івано-Франківської області. На знімальному майданчику було багато місцевих жителів, які контролювали автентичність постановки. Наприклад, гуцулам не сподобалося, що Параджанов вирішив одягнути під час сцени весілля на шию нареченому й нареченій ярмо, адже такої традиції немає. Однак епізод у фільмі зберегли.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Леді Гага захоплюється Параджановим

"Хотілося редагувати природу. На щастя, самі гуцули, які знімалися в картині, доволі жорстко контролювали процес роботи над фільмом, - продовжує Тримбач. - Вони, за свідченням Параджанова, вимагали абсолютної правди. Скажімо, записано в сценарії, що ховають Петра, то в домовині й мусить лежати саме Петро, і до того ж хороший чоловік, а не який-небудь. Бо ж інакше - за ким плакати?"

 

Оператором "Тіней…" був Юрій Іллєнко. За рік він зніме як режисер "Криницю для спраглих". Обере нетрадиційний для України сільський пейзаж. Замість білих хат і вишневих садів, село заносить піском. У ньому лишаються переважно старі люди.

Музику до "Тіней забутих предків" створив композитор Мирослав Скорик.

"Своєю зверхністю Параджанов справив неприємне враження, - казав Мирослав Скорик в інтерв'ю журналу "Країна". - На львівському радіо прослуховував твори місцевих композиторів. Найбільше сподобалася моя "Сюїта для струнних". "Ты понимаешь, c кем имеешь дело? Я снимаю гениальный фильм - ты должен писать гениальную музыку". Мене від того покоробило, я відмовився з ним працювати. Однак за тиждень він приїхав зовсім інший: делікатний, ввічливий. Ми з повагою ставилися один до одного, у нас були прекрасні стосунки. Свої вибрики Параджанов демонстрував іншим.

Музика до "Тіней забутих предків" удалася. Але ставлюся насторожено, коли сильно хвалять. Тим паче моєї оригінальної мелодії там небагато - переважає автентична музика гуцулів".

 

Стрічка "Тіні забутих предків" увійшла до скарбниці світового кіномистецтва, отримавши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях у 21 країні. Гарвардський університет додав стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У перший рік прокату фільм переглянули 8 млн глядачів.

Польський журнал "Екран" 1966-го рік писав: "Це один із найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії..."

Фільмом Сергій Параджанов започаткував хвилю "українського поетичного кіно". На противагу радянському реалістичному кіно, "українське поетичне" виводило на перший план візуальну виразність, сюрреалістичні й етнографічні мотиви. Багато фільмів були заборонені до показу через цензуру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Посилав з мискою взяти в магазині вареників. Продавщиці запитували: "Коли ж Параджанов заплатить?" - Роман Балаян

Параджанов усе життя казав: "Україна - це моя друга батьківщина. Там я створив свій перший шедевр "Тіні забутих предків", там я став генієм, там у мене народився син. Україна мені подарувала все, й Україна мене згубила".

 

×