"Нам потрібен музей історії українських євреїв" – Кіпіані

Одразу при вході до PinchukArtCentre потрапляємо до вузького коридору, який складається з сотень іржавих металевих коробок. На кожній замість імені – порядковий номер. У таких коробках особи, засуджені до страти, які могли тримати особисті речі.

Темний коридор веде до тісної кімнати, серед якої накидана гора старого темного одягу. Це все, що залишалося від жертв масових розстрілів у Бабиному Яру. Нову інсталяцію французький художник 71-річний Крістіан Болтанскі створив спеціально для української виставки. "Я також, як і Крістіан, з родини єврейських емігрантів, – каже відвідувачка виставки Софія Леві. – Приїхала до Києва з Варшави на зустріч до 75-ї річниці трагедії у Бабиному Яру. Там загинула моя тітка, мамина сестра. У них і справді перед стратою відбирали усі документи і спалювали. Оголені трупи скидали до рову, як худобу".

У сусідній залі охоронці відганяють відвідувачів від експонатів: "Зробіть крок назад і не торкайтеся". На дерев'яних столах розкладені людські зуби й кістки, на деяких – срібні кільця з вибитими фразами на тему зґвалтувань і вбивств.

Дженні Хольцер. Стіл cмертельної втіхи. Людські кістки, гравірування на срібних смугах, дерев’яний стіл

Дженні Хольцер, 65-річна американська художниця, присвятила цю виставку жертвам конфлікту в колишній Югославії. На кам'яних лавах, що стоять поруч, і бронзових табличках, розвішаних на стінах – написи, в яких авторка також висловлює протест проти нещадності війни та жорстокості політиків-тиранів.

"Коли людина надто часто бачить смерть, виникає ризик, що вона втратить почуття людяності, стане байдужою до жорстокості", – вважає Куратор виставки, бельгієць Бйорн Гельдхоф.

Його землячка, 52-річна художниця Берлінде де Брьойкере привезла до Києва картини і скульптури, що зображують здерту шкіру – чи-то людей, чи тварин.

Берлінде де Брьойкере. Від чутливої шкіри. Метал, віск.

Як пояснює консультант мистецького центру, дві купи накладених шкур, під якими вимальовуються контури тіл – це символічне зображення масових убивств. Ще одна "шкура" з воску, металу й синтетичного ворсу висить на іржавому гачку, прибитому до сталевого щита. Розводи червоної і рожевої фарби на воску виглядають наче свіжа кров.

"Мені важко на це дивитись, – зізнається пані Софія. – Але тема військових злочинів дуже важлива. Не розумію, чому в Україні досі немає музею, присвяченого жертвам трагедії в Бабиному Яру".

"Це, звісно, ганьба і сум, – коментує засновник сайту "Історична правда" Вахтанг Кіпіані, 45 років. У Варшаві музей польського єврейства є в обов'язковому списку для кожного туриста, який приїхав не тільки пожерти і погуляти по пабам. У нашому випадку – це має бути сучасний музей історії українських євреїв, не тільки Голокосту чи Бабиного Яру. Треба говорити не тільки про катастрофу, але й про тисячу років спільної історії двох народів".

За історичними свідченнями, лише у вересні 1941-го року в Бабиному Яру під час німецької окупації були розстріляні майже 34 тисячі євреїв. Міжнародна виставка "Втрата. Спомин про Бабин Яр" триватиме у PinchukArtCentre до 8 січня 2017 року.