Відомий гурт 1990-х "The Вйо" після кількарічної перерви відновив свою діяльність у 2008-му. З того часу видали три альбоми. Повільний але впевнений підйом - говорить про колектив його лідер Мирослав Кувалдін.
Цікавіше було у попередньому житті гурту, до 2000-го, чи зараз?
- Зараз взагалі цікавіше, - каже Кувалдін. - Нарешті ми зібрали людей, які з задоволенням ходять на репетиції. Сьогодні мене цікавить, як розмовляти з людьми, що не розуміють мови наших пісень. Хочеться пограти за кордоном. Намічається пару фестивалів у Німеччині. Як раз і перевіримо, наскільки мови однієї музики і рухів буде достатньо для контакту.
Маєте страхи перед випробуванням європейським слухачем?
- Просто хвилювання. Це як перед будь-яким сексом. Завжди хвилюєшся, щоб усе було добре.
Що будете говорити молодим європейцям?
- Сьогодні хочу, щоб від моєї музики танцювали, менше думали про погане. Зараз непопулярні ідеї пацифізму. Але з цього витікало моє становлення як особистості і музиканта. Хоча ми воюємо, я - проти війни. Не знаю, чи варто про це голосно заявляти, щоб не почути у спину - сєпар. Але музиканти мають саме про це говорити. Ми скупчилися, аби врятувати країну. А, насправді, допомагаємо купці чуваків заробити на війні ще більше бабок.
В Україні не була особливо популярною музика, яка закликає до миру - зокрема реґі. Хоча у Європі, сусідній Польщі - це дуже популярний жанр.
- Популярна музика у нас закликає розмножуватися і ні про що не думати. Коли це чую від Олі Полякової, мене все влаштовує. А коли чую це від гурту "Танок на майдані Конго" - це ні про що, марнотратство часу і слів. Хоча вони мають багато тексту - начитують реп.
Щоб виконувати вашу музику, треба постійно бути на сцені у хорошому настрої, створювати атмосферу легкості. Це складно?
- Були випадки, коли через неприємні звістки ти за годину до концерту весь у сльозах. А потім виходив, посміхався і робив свою справу.
Пам'ятаєте про свій найбільш ганебний концерт?
- Був десь 1995-й. З Підкаурою (Сергій Підкаура, один із засновників гурту "The Вйо". - Gazeta.ua) ми виступали у полтавському театрі ім. Гоголя. Записали мінусовку, на людях її ще не пробували. На сцені був жахливий звук. Від кожного кроку рипіли дошки. Аж забивали звук із динаміків. Замість "Дякую" я тоді сказав "Вибачте".
Як сцена вас перевтілює?
- Дозволяє бути не таким сором'язливим, не таким делікатним. Дозволяю там собі жарти, які б у житті ніколи не сказав. Бо на сцені все має бути перебільшено.
Ви ішли на компроміси заради грошей?
- Інколи пишу пісні для продажу. Може, це найбільший компроміс із совістю. Але він не є болючим. Років до 30 вважав, що мій талант - тільки мені, тільки я можу це сказати зі сцени. Але чому би не вкласти комусь у вуста свої слова, якщо вони личать цій людині, а від тебе звучали би недоречно.
Вам подобається це робити?
- Подобається, бо у мене це добре виходить.
Кому пишете пісні?
- Багатьом. В Україні моя улюблена замовниця - Оля Полякова. Пісні - ні про що. Але мені подобається її самоіронія.
В дорозі легше пишеться музика. Улюблений час для цього - від 6.00 до 8.00. Діти ще сплять, тільки птахи за вікном. Не їздять автомобілі. Я виходжу на балкон. Там переусвідомлюю все, що трапилося напередодні, що приснилося - і виходить пісня.
Ви завжди знали, що хочете займатися музикою?
- З 14 років знав, що це моє.
Усе почалося з реґі?
- Ні, ми грали і фанк, і реп. Про реґі я дізнався досить дивно. У нас була драм-машина. На ній можна було вибирати ритми. Написали під один ритм пісню. Потім з'ясувалося, що це пісня у стилі реґі. Хоча Боба Марлі слухав ще дитиною, коли був на вечірках з батьком. Мій тато - з Нігерії, привозив музику.
Вважаєте Нігерію своєю другою батьківщиною?
- Був там тільки раз. Вони з Україною дуже схожі. Мені Нігерія зрозуміла. У людей ті самі цілі - машина, квартира, гроші.
Ваш батько повернувся з України додому, коли ви були малим. Які стосунки з ним?
- Ми спілкуємося по скайпу. Я поїхав тоді в Нігерію його шукати. А він на той час уже переїхав на острова Фіджі. Пару днів не можу до нього додзвонитися. Там недавно стався ураган. Це для них подія. А тут усім пофіг.
Вас усі пам'ятають з дредами. Чому вирішили їх обрізати?
- Подивився на себе у дзеркало і побачив облізлого лева.
Які були відчуття після цього?
- Легкості, відчував себе чепурненьким.
Найважливіше, що вам вдалося зберегти у собі?
- Любов до життя.
5 
4880
Коментарі