Українці, якщо чесно, народ не надто гордий. Так уже нам пощастило: ми просто змушені були тримати дулі в наших куцих кишенях і якось по-хитрому виживати. Яка вже тут гордість? Плювали межи очі — а нам це як Божа роса було. Убивали — а ми вперто народжували нових дітей. От якби нашу долю якимось голландцям, хто зна, чи були б вони зараз на світі, ці голландці.
Ми ж, усупереч історії, існуємо і якось тихою сапою вигрібаємо. Аби земельки шматок і хазяйство таке-сяке. Картоплі посадимо, свинку заколемо і буде нам цілу зиму наша українська картопля-фрі. Зрештою, яке життя, така й картопля.
Поряд із нашим будинком розкинулося широке картопляне поле — власність НДІ, який досліджує і вдосконалює стратегічний коренеплід. Навесні садили картоплю по-особливому: просто зорали поле й покидали сіянку, навіть не загорнувши. Я медитував над розкиданою по всьому полю картоплею й не вірив, що вона зійде. Але факт неспростовний — врожай у нас цього року буде колосальний.
Урожай цього року буде колосальний
Я дуже часто гуляю коло цього поля зі своїм величезним собакою, який часом заходить за межу. Картоплиська вимахали такі високі, що його кошлата голова губиться в зелених кущах. І жодного тобі колорадського жука — наші картоплярі знають свою справу, хоч дбайливого агронома я так ніколи там і не побачив. Недбайливого, втім, також. Мабуть, вони керують картоплею на відстані, застосовуючи секретні технології.
Мене можна звинувачувати в чому завгодно — від браку патріотизму до незнання основ агрономії, але я все життя був переконаний, що картопля мусить бути схована в землю. По-іншому — ніяк. Але українська картопля росте всупереч своїй долі й приживається, хоч її у вогонь кидай. Негорда вона — тихою сапою вигребе.
1 
1
Коментарі
24