У мене просто пунктик на єврейських друзях. На жаль, у мене їх зараз настільки мало, що вони — найцінніші перли моєї шапки Мономаха. І всі, як один, євреї лише по батьківській лінії. Чистокровні ж виїхали давно на чотири боки і повертатися не збираються. Ба більше: їхні контакти просто неможливо віднайти.
Але чому б їм не приїхати в гості бодай на кілька днів? Я б їх навіть зустрів у Борисполі, постелив би й нагодував, хоча вони мене вже, мабуть, не пам"ятають. А якщо й згадують, то в контексті з іншими невиїзними.
"От вчився я з таким-то?" — промайне в їхніх головах раз на три роки. І знову — кібуц, армія, будівельна фірма, стоматологічний кабінет. Що кому Яхве послав.
Бо без них тут тотальна криза і повний дурдом
Я знаю, в них там вічний конфлікт двох братніх народів. Стріляють і вбивають — взаємний терор. Коли він загострюється, я плекаю примарну й егоїстичну надію, що в їхніх розумних головах поселиться рятівна думка — дати драла на реальну батьківщину. Не повірю, що вони стали настільки теплолюбними, що не витримають наших морозів. А тут знайдуть собі місце в малому і середньому бізнесі. Мені так і хочеться їм крикнути: "Євреї, ґоу хом!". Бо без них тут кепсько — тотальна криза і повний дурдом. Без них тут повний несмак і голизна, а іноді й навіть поговорити немає з ким.
Моя інтернет-подруга Міріам щодня вивалює на мене мегабайти єврейської інформації. Я тепер знаю, що таке суккот, Йом-Кіпур і Бар-міцва. Нині я сумніваюся, чи кошерно їсти єгипетську картоплю. Але виявилося, що Міріам — чистокровна українка, яка свідомо прийняла юдаїзм. Якщо так піде далі, то згодом і я зроблюся євреєм. Не знаю, чи стану від цього щасливішим. Але вже точно матиму з ким погомоніти.
1 
1
Коментарі
16