Поїзд уже давно перестав бути просто засобом пересування. У ньому було розказано стільки історій! Саме у поїзді, де доля наосліп визначила тобі попутників, відкорковується пляшка горілки, дістається смажене курча з газети і — гуляй душа. Їй — душі — хочеться відкритися випадковим попутникам.
Цього разу ми їхали в купе з обласного міста Західної України. Двоє солідних чоловіків близько п"ятдесяти жваво обговорювали справи якихось господарюючих суб"єктів і свої місця у виборчих списках до місцевих рад. І скоса позирали на нас. Після кількох перцівок відбувся контакт. Виявилося, що молодший — головлікар передового району області. Там найнижчий відсоток наркоманів і хворих на вітиліго та люмбаго. Визначити посаду старшого було неважко: це був головлікар області. Їхали на євросемінар до Києва.
Зайшла мова про "ставку" колишнього президента.
— Легенди ходять, що він там по горах бігав — голий і п"яний, — нічого розумнішого, аби підтримати розмову, я вигадати не міг. Старший знітився і споважнів:
Легенди ходять,
що він там по горах бігав — голий і п"яний
— Мало про що легенди ходять, — обережно відповів він і поцікавився:
— А ви хто?
— Ми — журналісти.
— Ох, ці журналісти завжди все перебріхують! Їм кажеш одне, а вони в сюжеті все перекрутять.
— Та ми про медицину не пишемо?
Однак віри нам уже не було. Функціонери перейшли на мову цифр, шифрів і недомовок. Поїзд їхав далі. У тамбурі було мінус 10. Молодший огрядний чоловік постелив старшому — худорлявому — постіль, а потім любовно накрив його ковдрою. Це була особлива чиновницька ніжність, можлива тільки тут, у поїзді.
Усе було на своїх місцях: повний місяць угорі, сніг у вікна і наша Україна під колесами поїзда.
1 
1
Коментарі