З усіх можливих криз нашого суспільства найглибшою мені видається криза смаку. На це можна легко заперечити: "Не до смаку тепер! Надворі газова війна й війна у Секторі Газа! Долар став як євро, а євро — як фунт!". Однак я все одно торочитиму, що коріння всього, що сталося з нами останніми місяцями, не в девальвації гривні й не в падінні цін на нафту. Коріння — в чорному туалетному папері.
Я багато за своє життя встиг побачити поганого. Нещирих сліз на похоронах і нещирих слів у некрологах. Я лежав у лікарні ім. Леніна й на власні очі бачив Льодовий палац спорту ім. Бандери. Я бачив ганебні концерти і катастрофічно-провальні вистави… Але ніщо мене не вразило так сильно, як чорний туалетний папір.
Я бачив його в одному київському супермаркеті якраз перед початком кризи. За чотири рулони цього витвору просили 27 гривень.
Здавалося б, що ж у цьому особливого? Та й хто раз і назавжди визначив кольори для туалетного паперу? Чому, мовляв, білий, жовтий, блакитний можна, сірий із целюлозною стружкою можна, а чорний — ні? Але щось усередині мене бунтує проти чорного туалетного паперу на полиці магазину.
Так само, мабуть, для когось ляпасом були б рожева труна, червоний сніг або блакитна кров. Однак, здається, справа навіть не в самому факті його існування. Чого тільки не вигадають, аби вигідніше продати!
За чотири рулони просили 27 гривень
Заковика в тому, що наше суспільство не мало права дозволяти собі підтиратися такою дорогою ціною. Бо хтось-таки собі його купував — попит породжував пропозицію. Можливо, ховав від інших покупців очі або шарівся. Але дозволяв.
Мені цікаво, чи він досі лежить на тому прилавку. Я обов"язково купив би собі пачку. Для того, щоб показати своїм дітям, які колись були часи. Без смаку і совісті.
1 
1
Коментарі
18