Чому я боюся стати старшою?

Чому люди бояться ставати старшими, та що там кокетувати? – старіти?

Якщо чесно, мені зараз подобається свій вік. Я навіть не розумію, чого б це його не любити. Звичайно, коли тобі 20-25 років - багато рум'яного здоров'я, безтурботності та презирства до грошей. Потім йде пора здійснення дурниць, надалі їх усвідомлення та поступове розуміння, що, насправді, найважливіше.

Найголовніша місія молодості, як на мене, подарувати друзів, які потім залишаються на все життя.

Коли ти закручуєшся у професії, ростеш та здобуваєш досвід, кількість друзів збільшується неймовірно. Але з часом виявляється, що це – хороші знайомі і крапка.

У віці за… добре, що здоров'я ЩЕ є, а якийсь розум ВЖЕ є. Тому мені подобається, що я можу бути собою за майже будь-яких обставин, зустрічатися із тими, з ким хочу, не комплексувати марно з приводу віку, ваги чи фешн-стилю, не соромитися визнавати, що я чогось не знаю, не бачила чи не читала.

І, найголовніше, що я, здається, нарешті розумію, що повноцінне щастя – бути корисною навіть чужим людям, тобто, громаді. Займатися тим, що я найкраще вмію і бути вірною тій дорозі, на яку делікатно врешті-решт будь-кого направляє Господь.

Я лише боюся, що разом зі мною досягають солідного віку мої хороші знайомі, які перетворюються у великих чи помірних "начальників". Я знаю, яким потенціалом вони наділені, які вони талановиті, розумні та дотепні, як я люблю у них чомусь вчитися. Але коли вони гребуть веслами від мого берега, мені стає якось сумно. Мене це бентежить, адже вони пливуть туди за своїм бажанням і там зеленіша трава, яскравіші квіти і ширший світ. Але одна справа – сидіти на березі та чеберяти разом ногами у воді й весело сміятися, а зовсім інша – перемахуватися з різних берегів…