Зміїна шкіра

Слово "млинок" (не "млинець") для більшості українців — це всього лише зменшувальна форма від слова "млин". Але для галичан "млинок" — це ще й м'ясорубка. А кавомолка у них — це млинок до кави. Хтось може догледіти тут специфічну галицьку делікатність — в евфемістичній заміні вульгарного м'ясодробильного пристрою поетичним "млинком"; а хтось, навпаки, — лицемірне бажання уникнути життєвої прози і семантично затушувати брутальний факт нашого кривавого м'ясожерства.

У принципі, живучи у Львові, я знав те слово, проте мої батьки-східняки ніколи його не вживали. Не вживаємо ми його з дружиною й нині. А тому, коли ще в 1990-х наш колега з Америки запитав нас, де тут можна купити млинок, ми не одразу второпали. Його мати, емігрантка з Галичини, ніяк не могла призвичаїтися до американської техніки. І тому час до часу замовляла йому з України то млинок, то чавунну праску, яку треба розігрівати на плиті, а то дерев'яну ступку — товкти кутю. Добре хоч не замовляла класичної пральної дошки з рублем-качалкою — бо де їх тепер знайдеш, хоч би й по селах.

Його мати, емігрантка з Галичини, ніяк не могла призвичаїтися до американської техніки

Нещодавно, гостюючи в приятеля в Санта-Моніці, я побачив у нього усі ці речі.

— Мати померла, — пояснив він, — і в мене рука не піднялася усе це повикидати.

Я кивнув на знак розуміння.

Усі ми зберігаємо вельми дивні, цілком непотрібні, здавалося б, речі, що шкода викинути. Надщерблену чашку, картату сорочку, потертий портфель. Вінілові платівки, які вже немає навіть на чому слухати. Це наче послання, закорковані у пляшках і полишені в океані часу. Такі собі каліграми чи, може, вишивки. Пір'я кривенької качечки. Зміїна шкіра, легковажно кинута у вогонь казковим дурником.

×