У Києві засудили двох колишніх директорів Української студії хронікально-документальних фільмів. Андрія Крижановського – на вісім років за те, що начебто вкрав 300 тисяч гривень, виділених на виготовлення парканів, козацьких хат, сторожових веж та колодязів для фільму режисера Олексія ­Росича "Пісня Галагана". Також – незаконно видав ордер на студійну квартиру працівникові студії Володимиру Григорашу. Андрій Станіславович зараз у Лук'янівському СІЗО. Ще одному екс-директору Костянтину ­Шаміну дали п'ять років умовно за нецільове використання коштів.

Один з працівників "Укркінохроніки" погодився розповісти "Країні", за що судили обох її колишні начальники, попросивши не вказувати його прізвища

Шамін визнав свою вину, а Крижановський – ні. Тому йому і дали вісім років

– Крижановський на студію прийшов у грудні 2006 року. Його призначив Юрій Богуцький (міністр культури у 2006-2007 роках. – "Країна"). А потім Богуцького звільнили, тому формально підписував документи уже Василь Вовкун (міністр культури з грудня 2007-го до березня 2010 року. – "Країна"). Крижановський – красивий молодий чоловік, на студію приїздив на байку. Розповідав, що закінчив Національний технічний університет, менеджер за освітою. Працював у приватній студії, на радіостанції "Мелодія". Він перевів "Укркінохроніку" з ­кіноплівки на цифрову зйомку. Жодне підприємство, яке здавало відеоапаратуру в оренду чи продавало її, не хотіло зв'язуватися зі студією, що банкрутувала. Проте Крижановський мав друга, директора студії "Річі-фільм" Володимира Григораша. Узяв його в штат "Укркінохроніки", виділив напівпідвальну однокімнатку в будинку для своїх працівників. За це студія безплатно користувалася ­відеоапаратурою Григораша. Зробили 15 фільмів і приблизно 30 літописних сюжетів. При жодному директорі так багато не знімали.

На фільм "Пісня Галагана" виділили 9 999 914 гривень. Студія від попередніх директорів мала борги по зарплаті та комунальних послугах. Коли з Мінкульту переказали 300 тисяч гривень на "Пісню Галагана", Крижановський не мав іншого виходу – окрім як виплатити людям ­зарплату й покрити комуналку.

За часів його керівництва почастішали рейдерські атаки. Приходив брат політика, – називає прізвище чинного міністра, – який керує будівельною компанією. Хотів купити студійну землю в центрі Києва, на Печерську, – за копійки. Крижановський почав із ними судитися. У 20-х числах грудня 2008-го контракт Андрієві Станіславовичу не подовжили. Директором студії призначили радника наступного міністра культури Василя Вовкуна – Костянтина Шаміна. Він був генеральним продюсером кінокомпанії Film.ua, очолював відділ кіновиробництва на "Інтері", працював на телеканалах "Тет" і "Київ".

За три роки при Шаміну і нічого не зняли. Зате він зареєстрував на студії державне підприємство "Центр інноваційних екранних та інформаційних технологій". Пропонував, щоб гроші з Міністерства ішли туди. Йому оформили акти на передачу 90 відсотків землі "Укркінохроніки". Ми боялися, що її закриють за борги, а земля перейде "Центру". Було дві перевірки Контрольно-ревізійного управління. Шаміна судили, але, на жаль, Крижановського – теж. Шамін визнав свою вину, а Крижановський – ні. Тому йому і дали вісім років.

Фільми, які зняла "Укркінохроніка" за Андрія Крижановського

"Польові випробування української вдачі",

Володимир Артеменко

"Фієста", Ганна Яровенко

"Щаслива Настуня",

Михайло Ткачук

"Камбоджієць із Березані", документальний,

Георгій Давиденко

"Олег Пінчук. Метаморфози", документальний,

Наталія Бондаренко

Закінчили мелодраму Володимира Артеменка "Інше життя, або Втеча з того ­світу"

П'ять документальних фільмів у циклі "Долі" – 11-хвилинні стрічки різних режисерів про відомих людей

Розпочали зйомки документальної картини режисера Данила Сирих "Жінки Мирослава"

Зняли близько 30 літописних сюжетів.

Фільми, що зняла "Укркінохроніка" за Костянтина Шаміна

0

"Усі працюють по-чорному, а сидить одна людина"

– Для мене Андрій Станіславович назавжди буде директором із великої літери, – каже Наталія Бутраєва, донька режисера Володимира Артеменка, автора фільмів "Іван Котляревський", "Шевченко і російська література", "Богдан Хмельницький". – Ми з татом знімали фільм "Польові випробування української вдачі". 8 грудня 2008 року батько вийшов зі студії і помер від серцевого нападу. ­Крижановський тоді мене підтримав морально. Хоча грошей на студії не було, дав тисячу гривень на похорон.

Криза, коштів на зйомки півроку нема, а в нас за сюжетом треба знімати літо. Приходжу до нього, плачу. Він позбирав по знайомих по 2-6 тисяч, щоб ми зробили експедицію в Карпати. Коли Крижановського посадили, фільм був знятий на 85 відсотків. Двоє директорів змінилося, а й досі не можуть закінчити.

Не знаю – може, там щось і перемили. Але ж усі миють. Замовляють декорації втридорога. ­Закуповують дорогу плівку. Немає жодної студії, що працювала би по-білому. Усі працюють по-чорному, а сидить одна людина.

"Головне в цій ситуації – земля"

– Олексій Росич був у штаті студії "Укркінохроніка". І наполіг, щоб там знімати, – розповідає екс-голова Держав­ного департаменту кіно Ганна Чміль, 62 роки. – Крижа­нов­ського по-людськи шкода. Хлопці, які прийшли після нього, – стріляні, а от він – теля. Попередній дирек­тор Іван Лимар віддав частину студії будівельній фірмі – за нею стояли люди, які зараз при владі. Але з'яви­лися інші інвестори, з будівельної компанії "Діадема". Я сказала їм: "Давайте кошти на розвиток студії: не 5 копійок, а справжню вартість". Ясно, що земля – головне в ситуації, в якій опинився Крижановський. Андрій не крав грошей із фільму "Пісня Галагана", а лише використав їх на зарплату та утримання студії. Бо його тягали до прокуратури за борги, зроблені попереднім директором. Вимагали розрахуватися землею або майном. Що він мав вдіяти? А Шамін повівся непорядно. Усі борги, що тяглися ­багато років, приписав Крижановському.

Олексій РОСИЧ (справжнє прізвище – Андрієнко), 37 років Народився в Донецьку. Закінчив медучилище за фахом "фельдшер-акушер". 1996-го отримав диплом Київського університету театру, кіно й телебачення імені Карпенка-Карого. Працював актором у столичному Театрі імені Лесі Українки. Режисер ігрових кінокартин "Чадо", "Тато", "Олігарх", "Вавилон". Сценарист фільмів Ахтема Сейтаблаєва "Операція "Че Гевара" з Валентином Гафтом у головній ролі та "Вікна" Бата Недича. Автор кількох дитячих книжок та п'єси "Останній забій". Одружений, має дочок Ладу й Дарину

Що зараз із фільмом "Пісня Галагана"?

– Не знаю. Мене звільнили у зв'язку з тим, що не з'являюся на роботу. Я написав на цьому папірці велетенськими літерами: "Дякую". Коли прийшов перший транш, я передзвонив Чміль (Ганна Павлівна, директор Державної служби кінематографії Мінкульту від травня 2006-го до травня 2010-го. – "Країна") і сказав: "Я у ваші ігри не граю". Перше запитання до неї: чому саме на "Укркінохроніку" направили гроші? Мені було сказано: "Будеш знімати у Крижановського. Мене звільнять, якщо я туди не дам грошей".

Я намагався заблокувати кошти, щоб вони не перейшли на кіностудію. Писав листи в президентську Адміністрацію президента, в СБУ, КРУ.

Чому Крижановського судять за 300 тисяч, якщо на рахунки надійшло майже 3 мільйони гривень?

– Тільки костюмів нашили на 980 тисяч гривень, хоч знімальної групи не було і акторів ще не відібрали. Більше грошей зникло за Шаміна. Але Крижановський лише на підготовчий період витратив майже 2 мільйони гривень. Я бачив ці документи: папочка серйозна.

Недавно передзвонила новий директор "Укркінохроніки" Наталія Шевчук. Каже: "Давайте зберемо знімальну групу і знову працюватимемо". Я її послав у ж…у. Крадіть далі. Але потім зустрівся, і вона мені сподобалася. Муляє, що там лишилися гроші, на які можна було б зняти гарний фільм.

Василь Вовкун не бере слухавки

"Країна" зателефонувала Василеві Вовкуну й запитала, чи має він час на розмову.

– Так, – запевнив Василь Володимирович.

Ми поцікавилися, чи знає екс-міністр, що його колишньому раднику дали умовний термін.

– Ого! – сказав Вовкун. – Я… ошелешений такою новиною. Зараз я в Дніпропетровську на репетиції, і зовсім незручно про це говорити. Тут люди сидять коло мене. Давайте після обіду зідзвонимося.

Проте ані після обіду того дня, ані протягом тижня Василь Володимирович уже не брав слухавки.

Наталія ШЕВЧУК, 46 років. Народилася в Києві. За освітою – режисер. Доктор філософії. У 2002-2009 роках викладала режисуру кіно в столичному Національному університеті культури і мистецтв, від 2011-го – директор кіностудії "Укркінохроніка".

Знялася в фотосесії для глянцевого журналу Wellness.

Автор пісень Павла Зіброва, Миколи Гнатюка, Дмитра Клімашенка, Наталії Могилевської, групи "4 Королі". Режисер кліпів Михайла Поплавського, Каті Бужинської, Дмитра Гордона, Тетяни Недєльської, Андрія Князя.

Незаміжня, має 19-річного сина

Колишні директори студії змушені були надсилати в Міністерство фальшиві звіти?

– Кіностудії не мають статей з держбюджету на виплату заробітної плати, оплату комунальних послуг. Ці гроші закладені у кошторисах фільмів. Директори "Укркінохроніки" використали гроші для виробництва фільму на погашення заборгованості по зарплаті. Перевіряючі інстанції розцінили це як нецільове використання коштів.

Держкіно кожен знімальний період фінансує на 70 відсотків. Після його закінчення подається звіт фактичних витрат, потім студія отримує решту. Організація – чи кіностудія, чи продюсерський центр, – працюючи з державними коштами, повинна мати бухгалтерський документ на кожну витрачену гривню. Хоч би якими хорошими людьми були колишні директори студії Крижановський і Шамін, мабуть, вони обидва діяли неправильно, з точки зору законодавства.

Коли Крижановський був директором, Міністерство не давало грошей. Так каже Ганна Чміль.

– Я приймала студію після Шаміна, тому точно знаю, що він отримав 1 мільйон 400 тисяч гривень. Це були гроші на другий етап підготовчого періоду "Пісні Галагана". Його викликали до прокуратури щодо піврічних заборгованостей по зарплаті. На початку моєї роботи я також ходила до прокуратури, як на роботу, теж по заборгованостях. Хтось "згори" порекомендував Шаміну сплатити зарплату грошима з "Пісні Галагана". Він це зробив, мабуть, не розуміючи, що порушує закон. Ще 200 тисячами, здається, податки сплатив. Шаміна по-людськи шкода. За Крижановського зникло більше грошей, адже при ньому Міністерство перерахувало 4 з лишком мільйони на підготовчий період фільму "Пісня Галагана". Якщо Шамін отримав 1 мільйон 400 тисяч – виходить, решта були витрачені за Крижановського.

Йому закидають, що виділив квартиру працівнику ­"Укркінохроніки".

– Не знайшла жодного договору про таку передачу. Але він віддав службове приміщення людині, яка пропрацювала заступником директора студії лише рік? Та дехто по 40 років тут працює! Треба провести профспілкові збори, адже на студії має бути квартирна черга. А так ключі в Григораша, помешкання опечатане, ми й досі не можемо туди зайти.

Що зараз із "Центром інноваційних екранних та інформаційних технологій"?

– Директор Шамін підписав угоду з засновниками "Центру" про передачу йому більшої частини майна та землі студії. Договорів оренди чи хоча б компенсації комунальної плати між студією та "Центром" не було. Таке враження, що 90 відсотків студії хотіли переписати на "Центр", у якому працювали двоє людей. Ми зустрілися з ними в Міністерстві, вони звільнилися і з'їхали.

Яка доля незнятого фільму "Пісня Галагана"?

– Це – "висяк" на студії. Торік ми мали закінчити картину, це ж держзамовлення. Але не вдалося. Ми могли завершити цей фільм за 6 мільйонів, які лишилися. Я домовилася з режисером, зібрала гарну команду. Але в Держкіно сказали: "Народ, за 6 мільйонів ви знімете фільм, але перед державою треба відзвітувати за 10". 4 мільйони кудись зникли. Фільм поки що законсервовано.

Зарплати у вас які?

– Як скрізь у державі: у головних редакторів – 4 тисячі з чимось, у бухгалтера – 5, у мене – 5 із чимось.

Ганна Чміль каже, що землю під студією намагалася купити за копійки фірма "Діадема". Це правда?

– 2004 року директор студії Іван Лимар підписав договір з інвестиційною компанією "Діадема Зодча". За можливість звести житловий комплекс на території студії "Діадема" мала частково сплатити її борги, і 2 з лишком мільйони сплатила. Також ця фірма мала б оновити технічне обладнання, зробити ремонт студійних приміщень. Це оцінили в 12 мільйонів гривень. ­Можливо, тоді це були великі гроші, зараз – не дуже. Крижановський судився з ними, дійшов до Верховного суду, та справу програв.

Ходять розмови, щоб об'єднати п'ять державних кіностудій в одну, а їхні землі – продати.

– Таке говорили ще за часів Ганни Чміль у Держкіно. ­Розмови про захоплення кіностудії Довженка взагалі вічні.

Хтось зараз це озвучує?

– Катерина Олександрівна, наприклад (Катерина Копилова, з 2010-го – голова Держкіно. – "Країна"). Вона казала, що в жодній країні світу нема державних студій, то навіщо вони нам. Це звучало з вуст й інших людей. Але те, що лишилося державне, – тільки те і є народне. Приміром, базу відпочинку, в Чернігівській області, зберегли тільки ми. Решта студій свої давно продали. Учора телефонували, пропонували і нам продати. Я не погодилася.

Держкіно керують не фахівці?

– У Копилової є достатньо плюсів. Вона змогла отримати великі бюджети під кіно. Якщо раніше було 5 мільйонів гривень, то зараз – 100 з гаком. Але Катерина Олександрівна не вважає за необхідне займатися питаннями державних кіностудій. Вона вважає себе продюсером. Їй подобається зняти кіно, показати на фестивалі й роздати нагороди. А хто буде знімати це кіно – державні, недержавні студії – їй все одно. Може, це і правильно. Але, з іншого боку, мені не подобається, коли все стає приватним. І що державні гроші витрачаються на елітні арт-хауси, які дивляться 5 відсотків глядачів, або на фільми, що представляють Україну на міжнародних фестивалях у негативному світлі.

Фільми, які зняла "Укркінохроніка" за Наталії Шевчук

"Ательє", Марина Кондратьєва

"Один", Аліна Головіна

"Село, в якому народжуються казки", Василь Образ

"Олексій Курилко: земля обертається зі скрипом", Данило Сирих

Знімають:

"Дніпровська балада", Леонід Мужук

"Бекендор", Анастасія Харченко

"У затишку білих акацій", Оксана Чепелик

"37 годин", Юлія Райнветер

"Так можна садити директорів усіх державних підприємств"

– Я ніколи не збирався в директори і не рвався до влади, – каже колишній керівник "Укркінохроніки" Олександр Коваль, 68 років. – Мене хвилювала тільки творчість. Наприкінці 1990-х подався у відпустку в село. Коли приїжджає Іван Лимар, ставить пляшку на стіл. Каже: "Саша, приймай студію, бо іначє хана їй". Я зібрав колектив і сказав: "Рєбята, при мені буде ще гірше, бо я бачу, що робиться в державі".

Так воно і сталося. Територію намагалася відібрати сумнівна фірма. І щоб якось від неї відбитися, я там поселив кінофак Національного університету ­театру, кіно і телебачення, який викинули з Лаври указом президента під приводом повернути всі тамтешні приміщення ченцям. Проти мене порушили кримінальну справу щодо невиплати податків з оренди до мого директорства. Потім закрили за відсутністю складу злочину. Але багато місяців у прокуратуру я ходив, як на роботу. Мене звільнив Богуцький за восьмою заявою. Я написав на ній постскриптум "Я втомився". Мав на увазі: від тиску сумнівних фірм та безгрошів'я.

За тією статтею, що сидить Крижановський, можна садити не тільки директорів студій, а й керівників заводів, усіх державних підприємств.

Директори студії "Укркінохроніка"

Першим директором "Укркіно­хроніки" за часів незалежності був Євген Шаботенко. Він очолював студію з 20 листопада 1986 року по 17 лютого 1992-го. За керівництва Євгена Степановича зняли 60 фільмів.

Іван Лимар керував тричі. Від 10 березня 1992-го по 1 березня 1993-го, коли студія випустила 26 стрічок. Потім Іван Данилович очолював студію від 11 січня 1994 року по 24 вересня 1997-го. У цей час побачили світ 25 фільмів. Востаннє Лимар керував кіностудією від 2 березня 2004 року по 29 вересня 2006-го, тоді зняли 20 стрічок.

Від 27 квітня 1993-го по 10 січня 1994 року – керівник "Укр­кінохроніки" Олена Мухамедова (Карась). У цей період світ побачили 22 фільми.

18 фільмів зняли за директорства Олександра Коваля з 25 вересня 1997 року по 26 серпня 2003-го.

Виконувачем обов'язків директора була Ірина Андросова – з 1 вересня 2003 року по 1 березня 2004-го. Тоді випустили сім фільмів.

За керівництва Андрія ­Крижановського, що тривало з 10 листопада 2006 року по 12 грудня 2008-го, зняли 15 стрічок.

Від 20 грудня 2008 року по 1 липня 2011-го студією керував Костянтин Шамін. За нього не зняли жодного фільму.

Із 6 вересня 2011-го року "Укркінохроніку" очолила Наталія Шевчук. За цей час створили сім фільмів.

×