Головна проблема оленярів - комарі. Вони величезні й руді. Якщо зловити такого, під крилами можна розгледіти тугі м'язи
Я прибув на півострів Ямал, на півночі Західного Сибіру, в травні минулого року. Знайшов провідника, який мав відвезти мене до своїх родичів, і ми сіли у вертоліт. Потрібне нам стійбище ненців-оленярів шукали над тундрою більше години. Зверху вони всі однакові.
У ньому було три чуми, в яких живе шість сімей. Житла вкриті добротним брезентом. Кілька сімей мають магнітоли й надувні гумові човни. Дехто носить ситцеві сорочки.
Усередині чум не такий малий, як здавалося ззовні. Заввишки 6-7 м і близько 40 кв. м площі. Він досить просторий. Уздовж стін акуратно складені оленячі шкури., на яких кочівники сплять. Ними й укриваються. Посеред житла постійно горить вогнище. Спеціальний пристрій над ним дозволяє вішати на різній висоті кілька казанів одночасно. Взимку чум обтягують подвійним покривалом з оленячих шкур, а долі кладуть товсті дошки. У чумі живуть батьки, діти і внуки. Кожна сім'я має ще намет усередині помешкання. Завдяки йому можна усамітнитися й захиститися від комарів.
Комарі - головна проблема оленярів. Вони величезні й руді. Якщо зловити такого, під крилами можна розгледіти тугі м'язи. Молодий олень іноді ховався від комарів у чумі. Ненці ж захищаються від них засобом проти комах "Дета".
Довго чуми на місці не стоять, бо стійбище щодня відкочовує вглиб півострова. Спочатку збирається караван із 15 й більше нарт, у які впрягають по два олені. Ними їдуть діти й жінки, везуть розібрані чуми. Потім збирають погонні упряжки з п'яти-шести оленів для чоловіків. Стійбище, в яке ми попали, вважається заможним - на одну людину припадає понад 50 тварин. Окрім шкури, м'яса й хутра, з них отримують панти й закостенілі роги. Їх скуповує держава й приватні фірми для виготовлення лікарської сировини. На м'ясо оленів ріжуть, як правило, взимку, коли воно м'яке й жирне. Частину заморожують і сушать на літо.
Після дво-тригодинного переходу караван зупиняється, й ненки ставлять чуми. Молодь допомагає. А чоловіки середнього й старшого віку вважають, що це заняття їх не гідне. Коли стійбище набуває вигляду житла, упряжки розлітаються в пошуках дров. Хвилин через 20 повертаються, й жінки починають готувати їжу.
Поняття доби тут відсутнє - над тундрою стоїть полярний день. Мене цікавило питання: коли будемо спати? Виявилося, в стійбищі лягають, хто коли захоче. Але хтось обов'язково залишається наглядати за оленями. Кочівники сплять один раз близько 6 год і ще кілька разів лягають подрімати. Мені глава роду для ночівлі виділив частину свого чуму. Літні жінки біля стіни поклали в кілька шарів оленячі хутра з грубим ворсом і вкрили їх ретельно вичиненими шкурами молодих оленів. Одну з них, згорнену, - замість подушки. Ковдра була зшита з пижика. Місце нічлігу з усіх боків прикрили ситцевою запоною. Я роздягнувся й миттєво заснув.
Прокинувся, коли стрілки годинника показували пів на першу. Довго не міг зрозуміти: на вулиці зараз день чи ніч? Поки спав, жінки випрали й висушили на вітрі мій одяг.
Напередодні перед сном мене нагодували сушеним, а потім вивареним протягом двох годин м'ясом, рисом і зеленим чаєм. М'ясо було гумово-твердим, слизьким і смакувало, як лінолеум. Чаю було дуже багато.
Літній раціон ненців такий: борошно з окропом, висушене на вітрі м'ясо, сухарі, згущене молоко, чай, вершкове масло. Дітям дають манну кашу й іноді дешеві цукерки. Рибу їдять сирою або малосольною. Мене здивувала відраза у всіх ненців до осетрових. З них вибирають ікру й кидають собакам. Основними продуктами запасаються двічі на рік - заїжджають на факторію. Наприклад, моє стійбище купило одразу 300 кг хліба, який жінки ретельно висушили.
Якось запросили покуштувати національну страву айбат. Мене вже нудило від чаю й сушеного м'яса, тому зрадів пропозиції господарів. З молодого оленя акуратно здерли шкуру, вийняли нутрощі, намагаючись розплескати якомога менше крові, і все - айбат готовий. Ненці всілися навколо туші й почали трапезу. Довгими тонкими ножами відрізували скиби кривавого м'яса й запихали до рота. На почесному місці сидів замазаний у кров старий із двома орденами Трудового Червоного Прапора на грудях. Отримав їх за те, що під час війни здав для фронту багато оленів.
Я теж з'їв великий шматок м'яса, вмочуючи його в кров. Воно було ніжним і смачним, свіжа кров додавала солонуватого присмаку. Після цього ритуалу до мене почали ставитися як до свого.
Другого дня пили чай, коли по радіо почалася передача про радянську військову експедицію - в горах Середньої Азії шукали єті. Не знаю, чи чули кочівники слово "єті", але господар чуму покликав кількох чоловіків, і вони дуже уважно прослухали все. Іноді вставляли коментарі.
На третій день обіцяний вертоліт не прилетів. Як і на четвертий, і на п'ятий. Я розгублено бродив між чумами. Над нами з провідником доброзичливо підсміювалися. Пропонували знайти в сусідньому стійбищі наречену й поставити свій чум. Сьомого дня вирішили самостійно рухатися до побережжя, й нам почали пояснювати дорогу: "Бачите над горизонтом вежу? Це міраж, а вежа ще далі. Дійдете до неї, кілометрів 70 буде. Там праворуч ще 40, і вийдете до військової частини". Хтось уже запрягав нарти, щоб трохи "підкинути" нас, коли нарешті почувся гул вертольота. Це були кооператори. Прилетіли домовитися про заготівлю оленячих пантів. Вони погодилися зробити крюк і відвезти нас на мис Харасавей.
41 302 особи становила кількість ненців, за даними російського перепису населення 2002 року. Вони населяють узбережжя Північного Льодовитого океану від Кольського півострова до Таймиру. Поділяються на тундрові й лісові.
Традиційні релігійні уявлення ненців - віра в духів - володарів неба, землі, вогню, річок, природних і атмосферних явищ.
Стиль життя ненців за кілька років може змінитися. Російська компанія "Газпром" активно розробляє нове Бованенковське родовище на Ямальському півострові й будує газотранспортну систему "Бованенково-Ухта". Запуск планують на 2012 рік.
2 
35413
Комментарии