Наприкінці травня Європарламент запропонував Раді ЄС розпочати переговори з Македонією про членство в Євросоюзі. Вони можуть стартувати уже після вступу туди Хорватії 1 липня цього року. Водночас євродепутати наголосили, що слід негайно розв'язати конфлікт із назвою країни. До неї має претензії Греція. Вона вважає назву "Македонія" своєю, і блокує приєднання країни до євроструктур та НАТО. Грецію може підтримати Болгарія – там македонську мову називають діалектом болгарської. Нарікають, що македонці "перекручують спільну з Болгарією історію". Це перший випадок в історії ЄС, коли державі закидають неправильне розуміння власної історії. Розмовляємо про це з академіком Блаже Ристовським
Між історичною долею Македонії та України можна знайти багато спільного. Хоча б те, що обидві країни стали незалежними 1991-го.
– Як Українська РСР була окремою республікою в СРСР, так і Народна Республіка Македонія входила до соціалістичної Югославії – федерації південнослов'янських народів. Вона, як і СРСР, розпалася, і македонський народ провів загальнонаціональний референдум про незалежність. Він відбувся 8 вересня 1991 року і проголосив самостійну Республіку Македонія. Вона єдина із колишніх югославських здобула незалежність мирним шляхом.
Та з перших кроків ми наштовхнулися на опір сусідів. Нам досі доводиться долати його й боротися за міжнародне визнання. Європейська комісія засвідчила нашу країну з назвою Республіка Македонія. Проте при прийомі до ООН 1993 року сусідня Греція висловила протест проти цього найменування, яке народові належить тисячоліттями. Республіка Македонія займає 37 відсотків македонської етнополітичної території – ту, яку після Балканських воєн унаслідок Бухарестської угоди 1913 року віддали Сербії. 52 відсотки її, за тією ж угодою, зайняли грецькі війська. Ті землі тоді вперше ввійшли до сучасної грецької держави. Решта відійшла до Болгарії.
1995-го підписане Тимчасове порозуміння з Грецією. Ми ввійшли до ООН під тимчасовим означенням "Колишня югославська Республіка Македонія". Була обіцянка, що найближчим часом дві країни остаточно розв'яжуть суперечку за ім'я. Але вона триває до сьогодні. Через опір Греції ми не можемо стати членами ані НАТО, ані Європейського Союзу.
В Україні історичну тяглість часто розпочинають від трипільської цивілізації. Вас натомість звинувачують в зазіханні на спадщину античної Македонії, яка слов'янською не була. Це комплекси "молодої державності"?
– Традиції античної Македонії віками жили в нашій духовній культурі, в народній творчості. Але наша наука не стверджує, що ми як народ маємо пряму тяглість від античних македонців. Ані українська, ані македонська історія не можуть окреслювати власний народ як готову форму ще від прадавніх часів. Народи творить історія у тривалому, а часто драматичному і конвульсивному, розвитку. Не можна організувати нації ані за ніч, ані простим декретом. Частка античних македонців влилася у слов'янську масу, коли ті прийшли на терени Македонії у V–VII століттях. Додавалися й інші цивілізаційні потоки до нашого нинішнього етнокультурного дерева.
Історія не пам'ятає, щоб колись упродовж тисяч років народ у Македонії – так само, як і народ в Україні – масово виселився зі своїх земель або що ці території посіла якась інша спільнота. Македонську назву для тієї самої країни й її населення зустрічаємо безперервно в писемних джерелах. З історичним розвитком вона почала позначати етнокультурну спільноту, яку зараз називаємо македонським народом, – він оформився в націю, а згодом створив свою державу.
Усі нинішні народи час від часу змішувалися або навіть зливалися з іншими культурно-національними спільнотами. Саме так і твориться національна історія. Від колишньої античної Македонії, через "македонських склавинів", через Римську, Візантійську та Османську імперії, через усі тимчасові окупації різних балканських держав, постала македонська нація, з окремою південнослов'янською мовою і самостійною державою. І не можна забувати, що саме Македонія, через святих Кирила і Методія, дала слов'янському світові писемну мову й назву "слов'яни".
Суперечку, яку Македонія має з іншим сусідом – Болгарією, можна назвати суперечкою за Кирила й Методія. Ким вони були – болгарами чи македонцями?
– Ми не знаємо, яке етнічне походження мали Кирило і Методій. У ту добу, коли вони жили, це не було важливо. Дехто з істориків пише, що їхня мати була слов'янкою, а батько – греком, інші – що вони походили від античних македонців, які жили в Солуні (історична столиця Македонії, нинішні Салоніки в Греції. – "Країна"). Але точно знаємо, що солуняни в першій половині ІХ століття, коли жили брати, не були болгарами і ніколи не належали до болгарської держави. Так само немає сумнівів, що обидва чудово знали говірку солунських слов'ян. На її основі й створили першу слов'янську абетку та писемність, могли цією мовою найточніше перекладати з грецької тексти церковних книг і Біблію.
З тими книгами і з тією мовою Кирило й Методій з учнями 863 року вирушили у візантійську Моравську місію. Моравія мала першою дістати писемність і церковні книги слов'янською мовою. Проте цього не сталося – через опір сусіднього Франкського королівства. Це було ще до охрещення болгарського князя Бориса. Македонія ж на той час уже була християнською провінцією Візантії. У ній святі Климент і Наум створюють великий християнський центр – у місті Охрид. Там зосереджуються церковники, які домагаються запровадження слов'янської мови у богослужінні. Охрид стає центром великої єпархії. Не лише церковним, а й культурним. Пізніше, після 988 року, звідти дійшли слов'янська писемність і християнська культура і до Київській Русі. Князь Володимир Великий запрошував до Русі саме македонських священиків, які навчали русинів за охридськими книжками.
Російський славіст Петро Лавров 1900 року вирушив у так звану Македонську експедицію, яку організувала Російська академія наук. Він довів, що назва "слов'яни" з'являється серед склавинів Македонії і разом із кирило-методіївською писемністю шириться слов'янським світом. Лавров констатує, що слов'янами себе називали лише слов'янські жителі Македонії. І додає, що слов'яни, яких ми нині називаємо болгарами, не мали попервах цього імені. Мову, якою Кирило і Методій у ІХ столітті переклали Святе Письмо, у всіх середньовічних джерелах називають слов'янською. У тому ж столітті область, де до чернецтва був візантійським намісником Методій, вказують у його житії як "Князівство слов'янське." Мова з Македонії стала книжною для всіх теперішніх православних слов'ян.
Македонія має проблеми з Грецією через назву. Що робити – йти на компроміси?
– Греція колись військовою силою захопила половину нашої країни. А оскільки вона належить до НАТО та ЄС, то блокує вступ туди Македонії. Ми змушені вести мову про нашу назву, хоча вона визнана ООН, але не будемо говорити про нашу ідентичність. А Греції залежить саме на македонській самосвідомості: вони не хочуть, щоб ми себе вважали македонцями. Ми ж ніколи не підемо на такий компроміс.
Чому болгари та греки проти Македонії
"Немов іронія історії: народ, чиї предки дали слов'янам першу літературну мову, був останнім, чию мову визнали за окрему слов'янську, що відрізняється від сусідніх болгарської та сербської", – написав 1951 року один із найвизначніших славістів ХХ ст. британець Реджиналд де Брей у "Вступі до слов'янських мов". Сучасну македонську кодифікували 1946-го. Хоча писали нею й раніше.
Македонські революціонери ХІХ ст. використовували болгарську абетку для своїх прокламацій. А отже, вони всі болгари, стверджують у Софії. А якщо македонці – болгари, то вони й не македонці, схвально кивають в Афінах.
Офіційна болгарська теорія стверджує, що македонці – такі самі болгари, Македонія – просто історична область Болгарії, а македонська мова – болгарський діалект. Літературна македонська – суміш болгарської та сербської, стверджують болгарські академіки. "Мова російська з додаванням до неї польських слів" – українцям це до болю відомо. Македонців, що не визнають себе болгарами, називають сербоманами або македоністами, а ідею про окрему слов'янську націю – сербською вигадкою. Теперішня Македонія після Першої світової потрапила до складу новоствореного Королівства сербів, хорватів і словенців. У Софії впевнені, що саме тому серби "вигадали" окремий македонський народ. Але забувають те, що до Другої світової ті не визнавали македонської нації, а її населення вважали за болгаризованих сербів.
До Болгарії належить східна частина історичної Македонії. Існування незалежної Македонії болгари трактують як зазіхання на власну історію. Мотивують тим, що македонці у ХІХ столітті писали болгарською та вважали себе за болгар. Такі були, але не тільки вони. Тоді македонці шукали власну ідентичність – дехто вважав себе болгарами, дехто – сербами, інші – окремим слов'янським народом. Водночас, діячі Внутрішньої македонської революційної організації, що боролась за незалежність від османів, є героями і для болгар, і для македонців. Одні кажуть, що вони прагнули незалежності, щоб приєднатись до Болгарії, а другі – щоб створити македонську державу. Самі революціонери бажали насамперед звільнитися від османів. А що далі – збиралися думати потім.
Ще один закид: македонці не допускають існування болгарської меншини в себе. Болгари в Македонії – це "македонці з болгарською самосвідомістю", вважають у Скоп'є. Водночас офіційна Софія не визнає існування македонців як етнічної групи на своїй території, а організацію місцевих македонців вважає сепаратистською і відмовляє в офіційній реєстрації. Ці обопільні звинувачення призвели до того, що торік Болгарія почала погрожувати заблокувати майбутній вступ Македонії до ЄС.
У Греції, яка від 1913-го отримала понад половину македонських історичних земель, претензії ще серйозніші. На думку Афін, у Скоп'є крадуть їхню історію. Зокрема античну Македонію – стародавню державу, що існувала у IX – ІІ ст. до н.е. За часів Філіпа ІІ і його сина Александра македонці потрапили під вплив еллінізму – грецької мови та філософії. Завоювали Близький Схід і Перську імперію. Македонці мали власну мову, а царський двір на грецьку перейшов у часи Філіпа ІІ. Походження античних македонців невідоме. Греки вважають їх частиною свого населення, а їхню мову – діалектом давньогрецької. Македонці – що це було давнє балканське населення з окремою мовою, спорідненою з тракійськими або фрігійськими. Посилаються на Плутарха, який пише, що Александр Македонський звертався до охоронців та вояків "македонською мовою".
Обчислити, скільки македонців сьогодні живуть у Греції, важко. Кажуть і про 50 тис., і про мільйон. У міжвоєнний період у країні провели масові етнічні чистки слов'янського населення. Тоді до Македонії виїхали близько 50 тис. людей, а до Болгарії – понад 80 тис. Зараз "македонцями" називає себе все населення північних районів Греції, незалежно від етнічного походження. Вони часто вживають самоназву "македонські слов'яни". Мають і власну партію "Виножито" – "Веселка". Її зареєстрували 1999 року – на вимогу Єврокомісії.
Греція категорично вимагає від Македонії змінити назву держави. Її пропозиції: Республіка Скоп'є – за столицею країни, або Вардарська Республіка – від річки Вардар, головної водної артерії Македонії. Ліберальні політики дають поміркованіші варіанти – Північна Македонія або Гірська Македонія. Греки також проти використання назви македонці як етноніму – для народу й мови. Пропонують натомість македонські слов'яни та македонсько-слов'янська або славо-македонська мова. Македонці відкидають такі найменування.
Македонську православну церкву 45 років вважають "неканонічною"
Македонська православна церква вважає себе правонаступницею Охридської єпархії. Після приєднання теперішньої Македонії до Югославії 1918 року всі церковні парафії зарахували до Сербської православної церкви. Македонців проголосили сербами. Після Другої світової війни Македонію виокремили як республіку соціалістичної Югославії та дозволили використовувати свою мову як офіційну. У 1950-х македонці розпочали боротьбу за церковну самостійність. У жовтні 1958-го в Охриді священики та один єпископ проголошують відновлення Охридської єпархії і висвячують трьох єпископів.
Після погроз із Белграда заявляють, що зберігають єдність із Сербською православною церквою. За рік вона визнає всіх єпископів. 1966 року надсилають до Белграда прохання про автокефалію – незалежність Македонської церкви. Місцева, республіканська, влада, це підтримує. СПЦ відмовляється. Тоді в липні 1967-го Македонська православна церква в односторонньому порядку проголошує автокефалію. Сербський патріархат називає її "неканонічною" і припиняє всі зв'язки з МПЦ. Так само чинять й інші православні церкви.
Після проголошення незалежності Македонії її церкву далі не визнають у православному світі. Досі називають "розкольниками". 2005-го Сербська православна церква офіційно відлучила всіх православних, які належать до МПЦ. Водночас македонська влада не визнає інших православних конфесій на території країни. Тож намагання Сербської церкви створити в Македонії свою паралельну "канонічну" структуру закінчилися провалом. Досі питання не розв'язане. Уже 45 років Македонська православна церква – 10 єпархій, близько двох тисяч парафій та 1200 храмів – залишається "неканонічною".
4 
35413
Комментарии