З мене роблять ворога народу. Якийсь добряга-чоловік не полінувався сісти в автобус, приїхати в моє рідне село, розвідати, де живе моя мама, і, спитавши на порозі хати, чи в неї міцне серце, вручив їй газету "Свободи": "Нате, читайте, що пишуть про вашого сина".

Це з одного боку. З іншого ж газета "2000" присвятила мені окремий розворот як "свідоміту". А після мого недавнього виступу в Києві російськомовний інтернет наділив мене епітетами, цитувати які було б порушенням елементарної пристойності.

Мене критикували й раніше. Але останні місяці помічаю нову якість критики: її ведуть на пряме знищення. Щось подібне відбувається й у політиці. Донедавна кожна партія не надто любила чи жаліла своїх опонентів. Але жодна з них не намагалася їх знищувати. В останні місяці ми є свідками чогось іншого - показової розправи над опонентами.

Історики знають, що масові переслідування починаються з переслідування одиниць. Імовірно, що й зараз ми вступаємо в час, де жертвою може стати кожен. Тому дозвольте поділитися простими порадами, як поводитися за таких умов. Одні з цих порад я вичитав із книжок, другі вивів із власного досвіду, а ще інші почув від людей, мудріших за мене.

У нашій нещасній Східній Європі за останню сотню років кожен політичний режим, включно з теперішнім, створював умови, коли не виживеш, не порушивши закону. Тому відрізнити суд від розправи можна не лише за тим, кого судять, а й за тим, хто судить

Порада перша - не впадайте у відчай. Якщо вас вибрали за жертву, отже, ви чогось варті. Краще, якщо б'ють із двох боків - значить, ви на правильній дорозі. Гірше, коли критикує тільки одна сторона, а інша мовчить.

Друга порада - пам'ятайте, хоч би як вам тяжко, завжди був чи є хтось, кому ще тяжче. Прикладом для мене є Іван Франко. 1897 року, коли його цькували у Львові водночас і українці, й поляки, він готовий був виїхати в степи Бразилії, аби лише не бачити й не чути своїх нападників. Грушевському 1913 року таки довелося зі Львова виїхати: він не витримав того, що витримував Франко. Тому, думаю, якщо мій герой Франко страждав значно більше й довше, то чому я, негідний, мав би скаржитися на свою долю?

Порада третя, від знайомого священика - коли тебе б'ють, зробися маленьким. У маленьку мішень важче влучити. Менший камінчик тяжче роздавити танком. Тільки що: зробившись маленьким, не відступайся від великого. І не йди на компроміси заради дрібного. Відступ і компроміс можуть принести тимчасове полегшення. Але на довшу мету завжди вартує залишатися самим собою.

Четверта порада - якщо можете, то не захищайтеся - дайте шанс зробити це друзям. Розправа над вами є найкращою перевіркою на те, чи вони у вас насправді є. І навпаки: якщо б'ють друга, вашим обов'язком є першим прийти йому на допомогу.

Порада п'ята - не вірте, що, мовляв, нема диму без вогню. І якщо арештували чи знищили, то значить було за що. До прикладу: куркулів - бо ховали хліб від радянської влади, євреїв під час Голокосту - бо були комуністами, поляків на Волині 1943 року - за те, що були шовіністами, кримських татар 1944-го - що колаборували з німцями, галицьких українців після війни - бо були націоналістами, Юлію Тимошенко - бо як прем'єр-міністр зловживала своєю владою тощо.

Немає цілком невинних жертв. Навіть немовлята, переконували отці ранньої церкви, не без гріха. А в нашій нещасній Східній Європі за останню сотню років кожен політичний режим, включно з теперішнім, створював умови, коли не виживеш, не порушивши закону. Тому відрізнити суд від розправи можна не лише за тим, кого судять, а й за тим, хто судить.

Порада остання й, мабуть, найважливіша - плекаймо почуття солідарності з кожною жертвою. Не можна закривати очі на неї лише тому, що вона говорить іншою мовою, по-іншому молиться Богові чи належить до іншого політичного табору. Існує надійний критерій солідарності, і його дуже добре виразив мій улюблений Камю: солідаризуватися треба з тими, у кого стріляють, а не з тими, хто стріляє. Отець Омелян Ковч робив це на практиці. За міжвоєнної Польщі він захищав українців, за першої, у 1939 - 1941 роках, радянської влади - поляків, за німецької окупації - євреїв.

Бажаю, щоб вам ці поради ніколи не придалися. Але що краще ви будете їх знати й більше практикувати, то краще, сподіваюсь, ви будете захищені.

×