Місяць тому на столичній вулиці Березняківській у Дніпровському районі Києва оселилася циганська родина. Приїхали із закарпатського міста Берегово на заробітки до столиці. У лісопосадці між коліями замість шатра натягнули подерту клейонку. 8-річний Микола їсть сиру картоплю. Неподалік старший брат Володимир відламує шматок хліба, посипає "мівіною" й заїдає гнилим помідором
Рита, мати хлопців, на животі притримує маленьку сумку – з паспортом чоловіка, грошима і старим телефоном Nokia. На ногах – діряві шкарпетки.
– В Киеве мы собираем металлолом, сдаем в приемный пункт. В день зарабатываем где-то 200 гривен. Вот насобирали 2,5 тысячи мне на паспорт. Без него сейчас никуда. Ни поехать, ни помощь детскую оформить, ни тем более на работу устроиться, – розповідає вона. – Вчера милиция сожгла наш табор, поэтому детям кушать нечего. Целый день только воду пьют.
Рита дістає із сумки й показує два квитки на потяг до Берегового. Закурює червоні "Прилуки". Микола й Володимир сапкою риють землю – шукають на місці старих колій шурупи.
– Милиция сказала, чтобы здесь и духу нашего не было. Вернемся, когда ваша олимпиада, или как ее там, закончится. Хотим купить дом где-то в селе, иметь кусочек огорода, чтобы дети в школу ходили. Мы нормальные – не воруем, наркотой не занимаемся, не попрошайничаем. Хотим жить, как и вы, белые.
4 
35413
Комментарии