Голова комітету із присудження Національної премії імені Тараса Шевченка Роман Лубківський, 65 років, вважає, що українська книга не має сприйматися як товар.
Чому раніше лауреатів Шевченківської премії знали всі, а тепер лише досить вузьке коло фахівців у тій чи іншій сфері?
— За радянських часів премія була певним ідеологічним знаком у системі цінностей тодішнього режиму. Отож її лауреата сприймали як дуже видатну особу, що їй було дозволено отримати премію, як щось незвичайне і навіть несподіване. Наприклад, коли нагороду отримав майже 90-річний композитор Станіслав Людкевич. Чи Олена Кульчицька, Григорій Тютюнник або дуже молодий на той час Олесь Гончар.
У сучасній Україні Шевченківська премія набула нової ваги. Нею відзначені люди, які боролися за Українську державу. Зокрема, її удостоєні поети Ігор Калинець і Василь Стус, за публіцистику — В"ячеслав Чорновіл. Ставлення до лауреатів вимогливе — змушує їх відповідати певним смакам, оцінкам, уявленням і критеріям.
Але ми живемо в непростий час. Розмиті певні естетичні цінності. Іде шалена атака на національну самобутність. Усе замінюється якимись всезагальними ліберальними цінностями. Усе, що знаменує традицію і духовну спадкоємність, піддається остракізму. Такі газети, як "Сегодня", "Киевские ведомости", "2000", спеціалізуються на шевченкофобії. А це вже частина українофобії, ненависті до Григорія Сковороди, Лесі Українки, Мазепи, Петлюри, борців, які воювали в лавах ОУН-УПА.
Чи має держава сприяти донесенню творів лауреатів Шевченківської премії до людей — друкувати за бюджетні кошти їхні твори та інше?
— Таке робиться, але поки що мало. П"ять років тому запроваджено видання за державний кошт серії "Шевченківські лауреати". Уже видано близько двох десятків книг для бібліотек. У нас були великі плани. Але торік вийшло заледве дві книги.
Як комітет оцінює висунуті на здобуття премії твори?
— Цього року ми мали близько 60 подань. У своєму рішенні орієнтувалися на імена та твори, які найяскравіше представили сучасний мистецький процес. З одного боку, при цьому слід віддавати данину традиціям, з іншого — відзначити модерн як перспективу мистецтва. Слід також бачити всю Україну, а не лише, скажімо, Київ. Є ще такі потужні регіони, як Львів, Закарпаття, Схід. Торік премію отримав Григорій Гусейнов з Кривого Рога за роман "Господні зерна". Такого твору в нашій літературі ще не було. Я б назвав його сагою українського життя ХІХ–ХХ століть. Став лауреатом Анатолій Кичинський — дуже проникливий лірик із Херсона. Ігор Качуровський — цікавий прозаїк, поет і перекладач із Мюнхена. Цього року ми проголосували за Остапа Лапського — визначного сучасного українського поета з Польщі. А найголовнішим номінантом є перекладена отцем Рафаїлом Турконяком на сучасну українську мову "Острозька Біблія". Уперше за свою тридцятилітню роботу цей священик визнаний як видатний перекладач.
Лауреат отримує 100 тисяч гривень
Нині й кількість премій стала більшою — десять. Хоча цього року присуджено дев"ять. Наше життя стало не таким щедрим на геніїв, але талановитих творів багато.
Скільки отримує лауреат?
— Сто тисяч гривень. Але ми проситимемо президента збільшити суму з урахуванням реальної вартості гривні. Матеріальна частина премії — це дуже важливо. Раніше радянська ідеологічна машина заохочувала обраних, давала їм високі гонорари. Зараз український письменник чи художник не має гонорарів, майстерні, катастрофічно занепадає вітчизняне книговидання. Отож отримати Шевченківську премію — це великий матеріальний стимул. Але все ж таки справжнє визнання лауреата полягає в тому, що він відчуває себе серед пошанованих на високому державному рівні митців.
Чи українська творча інтелігенція готова сьогодні, як і колись, бути носієм високого духу і передових ідей?
— Зараз рідко хто прислухається до голосу українського письменника і громадського діяча. Мабуть, значна частина людей із влади не читають їхніх творів. В Україні немає спрямованої на багато років уперед ідеології — на відміну від тих-таки наших сусідів. У західних країнах така ідеологія давно оформлена й усталена. Вона нагадує мені золоті злитки, які складають у банку. У росіян ідеологія ґрунтується на стратегічній меті — відновлення за будь-якої ціни великої Росії. Державна ідеологія Польщі — збереження духовних, релігійних, естетичних цінностей.
А хто зараз формує і реалізує якусь чітку проукраїнськи орієнтовану концепцію? Навіть до Тараса Шевченка у нас ставлення неоднозначне, і це рідкісний випадок у світовій історії. Ніхто ж не воює з Данте, Пушкіним, Толстим, Шекспіром. Неможливо уявити, щоб у Польщі хтось сказав, що він ненавидить Адама Міцкевича за те, що той грав у карти, пив добре вино чи любив дівчат.
Що може протиставити українська творча інтелігенція масовій культурі?
— Може багато — і виступи, і спілкування з читачами чи глядачами, створення альтернативних центрів мистецтва. Це можуть бути приватні музеї, галереї, студії. Уже дещо робиться. Зараз настав момент мобілізації таланту й духу. Чим більше у нас буде талановитих творів, тим швидше ми зможемо відкинути масову культуру.
Великий недогляд сьогодні — наші громадські організації. Маємо безліч товариств і фондів, але, в основному, у столиці. А треба працювати знизу, з людиною, виривати її зі сплячки і духовного полону.
Які найболючіші проблеми культури держава має вирішити?
— Насамперед треба чітко визначити, що таке українська культура і яка її місія. Забезпечити їй належні умови існування, пріоритетне фінансування. Українській книзі сьогодні створені такі умови, що вона сприймається як товар. Як дьоготь, метал, свинець. У результаті якісь люди вирішують, якого автора видавати, а якого — ні. Апелюють до ринку. Але ж на ринку є ряди окремо для дьогтю і для хліба. А духовний хліб повинен бути першочерговим, зважаючи на ідеологічну агресію, окупаційний щодо нашої культури процес, який ще не зупинено. Хто запросив в Україну добродіїв з "Антологией русского мата"? Нахабні та цинічні дії слід обмежувати.
Незважаючи на все це, українська культура має перспективу, заявляє свою силу. Свідченням цього є присудження Шевченківської премії достойним митцям, яких ми будемо вітати й цього року.
2 
1
Коментарі
2