"Се фіґура з найбільш покривджених нашою традицією", — написав у Відні 1922-го історик Михайло Грушевський у біографії Сергія Подолинського. Це була передмова до збірки матеріалів про український національний та соціал-демократичний рух. У ній надрукували також наукові праці Сергія Подолинського, його спогади й листи до Карла Маркса.
"З превеликим задоволенням пересилаю Вам невелику роботу, до написання якої вперше підштовхнула мене Ваша праця "Капітал", — писав Подолинський Марксові 30 березня 1880 року. Це була головна робота його життя — "Праця людини та її відношення до розподілу енергії".
Їх на квартирі Фрідріха Енгельса у Лондоні вісім років до того познайомив російський соціаліст Павло Лавров. Лаврову Подолинський допоміг у Цюріху розпочати видання соціалістичного журналу "Вперед!". Роздобував фонди, шукав передплатників, жертвував власні гроші і писав статті про історію соціалістичних рухів.
Лавров цінував Подолинського як ерудовану людину і блискучого організатора. Але допускав на його адресу зневажливі оцінки. "Як Вам подобається, що один відомий Вам хохол-соціаліст дійшов погляду, що коли перемога соціалізму вимагала б неодмінно вбити 400 чоловік, то краще почекати і підготовляти мирним шляхом, обходячись без цих жертв", — писав Лавров до одного свого соратника.
Енгельс, якому Маркс переслав працю Подолинського, назвав це дослідження "цінним відкриттям", суть якого "полягає в тому, що людська праця може втримати на поверхні землі й примусити діяти сонячну енергію довший час, ніж це було б без неї". Але, на думку Енгельса, автор "хотів знайти природничий доказ правильності соціалізму, тому переплутав фізичне з економічним".
У своїй праці Подолинський використовує досягнення в галузі небесної механіки, енергетики, біології, економіки, психології, геології й інших наук. Він виходив з того, що "сума енергії усього Всесвіту є величина абсолютно незмінна".
Найліпшим видом корисної праці він називає землеробство. Воно дає людині їжу, веде до загального збільшення енергетичного обміну, тобто до задоволення людських потреб.
Подолинський доводив, що творча діяльність людини, спрямована на протидію стихійним силам природи, забезпечує нагромадження та перетворення сонячної енергії на поверхні Землі в засоби задоволення фізичних і духовних людських потреб. Фактично визначив четверте начало термодинаміки, відкрите лише через століття. Саме тому у 1990 роки російський вчений Побіск Кузнєцов запропонував назвати його "законом Подолинського". Це відкриття підштовхнуло Володимира Вернадського у 1920-х до створення теорії біосфери й ноосфери.
Праця Подолинського витримала шість видань російською, французькою, німецькою та італійською мовами. Та тодішні науковці її не оцінили. Це сильно гнітило вченого. До цього додалися смерть двох дітей. Дружина помістила його до психлікарні. У травні 1891-го мати привезла сина до Києва. Через місяць він помер.
Виїхавши з України після Емського указу, Подолинський у Відні організовує видання перших соціалістичних брошур українською. Пише власні твори для пропаганди соціалістичних ідей серед простого народу. Його праця "Про бідність" роз"яснювала Марксову теорію додаткової вартості у формі дискусії групи робітників з колишнім студентом. У казці-утопії "Парова машина" тяжко поранений паровою молотаркою молодий селянин впадає в галюцинації і бачить щасливе життя селян при соціалізмі, після революції, яка з України поширилася на Росію, а згодом — і на всю Європу.
Для політичного управління вільні громадяни вибрали федерацію общин, фабрики передали у власність робітників, а землю — селянам, які в більшості своїй вирішили управляти нею колективно. Хто не побажав брати участь в громадському землеволодінні, зберігав приватне господарство.
Подолинський писав, що при соціалізмі не буде постійного війська, станових, поліцій, жандармерії, тюрем, а злодіїв та інших правопорушників каратиме сама громада: "Не буде суду і законів, вигаданих начальством". Україна майбутнього має бути спочатку федеративною демократичною республікою добровільно об"єднаних громад, а потому стати членом всенародного вільного союзу — міжнародної федерації.
1850, 31 липня — Сергій Подолинський народився в селі Ярославка Звенигородського повіту Київської губернії (тепер Шполянський район Черкаської області). Батько був із дрібної, але розбагатілої української шляхти. Подолинські жили постійно в Києві, на аристократичних Липках. Єдиного сина в школу не віддали — наймали приватних учителів. Іспити за гімназійний курс Сергій склав екстерном у Першій київській гімназії. Йому було 16. Далі мав чекати наступного року, бо до університету приймали тільки з 18 років
1867–1871 — навчається в Київському університеті. Після цього виїжджає в Європу, щоб продовжити навчання й ознайомитися з соціалістичними рухами Західної Європи. Проживав у Лондоні, Цюріху, Відні, Бреслау (нинішньому польському Вроцлаві)
1874 — повертається до України, включається у революційну діяльність. У Ярославці відкриває на свої кошти школу-лікарню. Сам приймав іноді понад 50 хворих щоденно з навколишніх сіл, а вечорами проводив заняття у школі. У своїй київській квартирі влаштовує сховище нелегальної літератури
1875 — організовує у Відні видання соціалістичної літератури для народників українською мовою. Через два роки оселяється у французькому місті Монпельє, працює лікарем
1877 — одружився з Наталією Андрєєвою, донькою небагатого полтавського поміщика. Мали трьох синів. Наталя часто залишала чоловіка самого з дітьми і їхала до Росії для виконання якогось завдання
1879 — разом з Михайлом Драгомановим і Михайлом Павликом організовує видання часопису "Громада". Друкує власні дослідження "Життя і здоров"я людей на Україні" та "Ремесла і фабрики на Україні"
1880 — головна робота "Праця людини та її відношення до розподілу енергії" була опублікована в журналі "Слово" та кількох зарубіжних виданнях
1891, 30 червня — помер у Києві. Похований поряд із батьком на Аскольдовій могилі. Нині його могила на Звіринецькому кладовищі
3 
35413
Коментарі
3