— На вході здавайте паспорти, мобільні телефони й готівку. В колонії гроші не ходять, — каже підполковник 40-річна Тетяна Метлюк, заступник начальника Качанівської жіночої виправної колонії N54 у Харкові.
Засуджені строєм прямують асфальтованим двором до їдальні. Одягнені в однакові сірі халати, на головах голубі хустини. Взуття різне, але без підборів.
— Добрый день, — підкреслено ввічливо вітаються з начальством.
Керівник установи Іван Первушкін пробує обід. У ячному супі плавають кружальця жиру, на друге — вівсянка із м"ясом. У трьох ваннах замочені картопля, морква.
— Несвіжі продукти я забороняю, — говорить начальник. — Торік морожену рибу повернув постачальнику. Ми вирощуємо овочі, — показує на салат із капусти, — маємо кролів, качок і гусей. Хліб самі печемо.
У колонії 721 ув"язенена віком від 18 до 70 років. За 25 хв. жінки розходяться по робочих місцях.
— Хто слабший, клеїть пакети для насіння, корму для рибок. Інші ящики для овочів виготовляють, плінтуси, табуретки. А ще шиємо одяг, постільну білизну. Щогодини в кожної бригади перерва на 10 хвилин. Можна в туалет збігати, покурити.
У дворі церква з трьома банями.
— Її наші ув"язнені побудували, — говорить Тетяна Метлюк. — Там навіть підлога з підігрівом. Тільки куполи в чоловічій колонії замовили.
Кілька літніх ув"язнених сидять на лавах, гріються на сонці. Поряд зимовий сад із фонтаном, там тримають кількох фазанів.
— Це що! Он у 25-й колонії живуть навіть крокодил із левом. У них є кімната для молодят у сердечках і з підсвіткою.
На холодильнику в коридорі навісний замок.
— Зрозумійте правильно, — ніяковіє Тетяна Віталіївна. — Їжа тут та, яку передали родичі. Хтось може чуже з"їсти. Кожна ув"язнена підписує свій пакетик, і холодильник замикається. У певний час його відкривають.
У крамниці покупки видають через вікно.
— У нас є ліфчики і панталони прості, взуття, наволочки, простині, — каже продавщиця Антоніна Ущенко. — Найпопулярніший товар — цигарки "Прима". Вони дешевші, ніж на волі, — по 4,12 гривні. Є вермішель "Мівіна" по 1,32 гривні, кавуни — 30 копійок кіло, халва по 16 гривень.
— Засуджена називає номер свого рахунка, і гроші знімаються, — пояснює Тетяна Метлюк. — Колись жінки хитрували. Почує одна, що комусь мама 700 гривень на рахунок поклала. Іде в крамницю, називає чужий номер і скуповується. Тепер ходять бригадами. Бригадир своїх людей знає, та й фото всіх засуджених у продавця є.
Щовечора ув"язнені мають 2 год. вільного часу.
— Можна телевізор дивитися, DVD. Я з дому фільми приношу, які сама люблю, — продовжує Тетяна Віталіївна. — Тільки фільми про тюрми не дивлюся. Мене від них нудить. Бараки, в"язні голодні, замучені по 40 чоловік на нарах. Такого вже 100 років нема.
49-річна бібліотекарка Тетяна Папенко розповідає стоячи, сідати відмовляється.
— Я своє місце перед начальством знаю. Бібліотека в нас чимала — 12 тисяч книг. Художньої літератури третина, більше брошурки, енциклопедії. Може, хтось книжки захоче нам подарувати. Ув"язнені особливо детективи люблять. Мариніну, Донцову — а в нас їх мало.
На волі Тетяна Папенко теж була бібліотекаркою.
— Тут п"ята частина жінок сидить за неумисне вбивство. Багато повбивало своїх чоловіків. Я 25 років жила зі своїм. Як тверезий, така дорога людина. Але ж п"є. Пішов — три дня дома не був, прийшов — спать не давав, бився все время. Не знаю, що случилось. Кухонька маленька, під руки ніж попав. Смерть моментом. Я подзвонила в "скору", робила штучне дихання. Визвала міліцію, хотіла викинутися з восьмого етажа. Приговорили до дев"яти років. Як посадили, думала, мене тут запресують, буду нижче плінтуса. Але живу. Нема тут таких законів, що хтось крутий, усіма командує. Треба своє одбуть, бо винувата. Син сказав, що не розписуватиметься з дівчиною, доки я не вийду. Починаю тут казки читать. Підуть онуки, буду їм розказувать.
Питаю, чи були випадки втечі з колонії.
— Давно колись жінка через стіну перелізла. Але її відразу знайшли. Вона сиділа недалеко в одному з дворів. Пила з алкашами.
8 
35413
Коментарі