"Я в житті ніколи не билася. Інші дівчата — і в дитсадку, і в школі, й на тусовці конфліктували. Просто страшно було отримати в дюндєль так, щоб носа зламали чи брову розсікли. Але почало мене діставати, що постійно йду на компроміси на роботі. І чоловікові завжди поступаюся, причому в принципових питаннях. Мене дуже просто притиснути до нігтя", — так собі міркувала, коли йшла в "Мордобокс". Це клуб здорового дозвілля в Києві. Охочі побитися сходяться вечорами в неділю під магазином "Сільпо" біля метро Святошин. Вступний внесок 40 грн. Бої влаштовують на даху 20-поверхівки.
— Це не класичний бокс, де тобі без реверансів товчуть пику, — каже мій молодший брат Семен, 29 років. Він теж ходив битися. — Тут сильніші фізично, успішні й упевнені в житті люди програють рішучішим і відчайдушнішим. Страх зникає одразу. Усе за правилами. Навіть змішані чоловічо-жіночі бої проводять. Можна чоловіка привести й побити. Причому він зможе лише оборонятися, бо руки зв"яжуть. Але жінка тоді має битися оголеною по пояс.
Під "Сільпо" понад 30 осіб. Серед них четверо дівчат. Двоє прийшли подивитися на хлопців, а Юлія і я — побитися. Приглядаюся до неї.
— У минулому займалася гандболом і бейсболом, — попереджає Юлія, 26 років.
"Нічого, візьму несподіванкою і напором. Я ж на дзюдо ходила", — заспокоюю себе, вдягаючи боксерські рукавиці.
— Перемагає той, хто влучніше, сильніше і більше б"є, — наставляє 53-річний Сергій Хачикян. Він заслужений тренер, старший викладач боксерського клубу Київського політехнічного інституту. Я демонструю бійцівський рівень: по черзі б"ю йому в долоню.
Першими на ринг виходять хлопці. Глядачі роблять ставки. Ігрова валюта — мордобакси. Їх вимінюють за гривні, курс 1 до 10.
— Семен, уделай его, у тебя ж техника, руки длиннее, — підбадьорюю брата й кричу до його суперника: — Толя, ножки подкосились, ручки опустились, ты уже лежишь!
Мені одягають захисний шолом. Оголошують жіночий бій. Дзенькає гонг. Одразу кидаюся в бійку. Б"ю часто, але весь час мимо. А мене — в живіт, у плечі, у вилиці. Баммм! баммм! — дзвенить у голові, коли Юлія лупить мене в носа. Спирає дихання, удари сиплються градом. Падаю. Мені допомагають звестися на ноги, кидаюся в бій. Хвилина тягнеться нестерпно довго. Знову отримую по голові. Нарешті б"є гонг.
Можна чоловіка привести й побити. Руки йому зв"яжуть
Сергій Суренович піднімає Юлину руку — перемогла.
— Я сюди по приколу прийшла, заради адреналіну й азарту, — всміхається моя супротивниця. — А травми не страшні, ще не таке зі мною траплялося.
Хлопці визначають найсильнішого. Брата оголошують чемпіоном.
— У меня приз девичьих симпатий для бойца Анатолия, — одна з дівчат виймає з сумочки червоно-чорні стринги.
Розповіла про бій удома. Чоловік занепокоєно подивився на мене, потім на 6-місячного сина Федора: "Ти ж іще годуєш". Більше нічого не сказав. Батько зрадів, а мама вжахнулася".
5 
35413
Коментарі