"Я ніколи не вірила в гадання, — каже 35-річна львів"янка Оксана Левкова. — Але гадала з дівчатами: то воск на воду виливали, то кольцо над стаканом з водою на волосині крутили. Питали, скільки дітей буде".
Із Оксаною розмовляємо в "МакДональдзі" біля столичного залізничного вокзалу. На жінці коротке червоне пальто зі штучним хутром на рукавах. Просить змінити її прізвище, відмовляється фотографуватися.
— Боюся, що мій чоловік дізнається. Він не знає, що я бачила його в дзеркалі 15 років тому.
Каже, приїхала в Київ робити візу в Канаду.
— Їду до подруги Олени. Вона в 32 роки заміж за канадця вийшла — їй те кольцо вистукало. Коли я питала в кольца, у скільки років дитину народжу, воно настукало 25. Тепер синові 10 років. А коли питала, скільки разів заміж виходитиму, то два рази стукнуло.
Оксана з п"ятого класу приятелювала з Оленою та Наталею.
— Ми Наталю завжди Наталеною кликали, — розповідає. — Усі в педагогічний коледж у Львів поступили. Жили в одній кімнаті в гуртожитку. 12 грудня перед Андрієм сіли опівночі гадати. Старші дівчата казали, що найкраще тунель із дзеркал зробити, щоби судженого побачити. Нам тоді було по 20. Хлопців мали, але всі несерйозні були, а нам заміж хотілося.
Замовляє собі фанту і чизбургер.
— Олена першою сама в кімнаті лишилася, — витирає серветкою намальовані червоною помадою губи. — Дзеркало навпроти дзеркала поставила, свічку між ними запалила і почала говорити: "Суджений-ряжений, прийди до мене". Чекала довго, але нікого в дзеркалах не побачила. Коли гадала Наталя, залишилися в кімнаті троє. Сиділи тихо, а вона судженого кликала. А потім дзеркала одне на одного впали, аж свічка погасла! Ми злякалися, ойкнули, на коридор вибігли. Подружки просили не продовжувати гадання, але я сказала: "Ви своїх суджених кликали, а я що — гірша?".
Левкова залишилася в кімнаті сама.
Мацаю чоловікове волосся, чи там ріжок немає
— Дзеркала виставила, свічку підпалила. Сиджу і жду. Три рази бурмотіла: "Суджений-ряджений". Потім по приколу думаю: мовчки посиджу і почекаю, мо, прийде. І тут, — робить круглі очі, — як по телевізору бачу мою Наталю, а вона по річці пливе на хресті. Я з переляку вискочила з кімнати. Ні мертва ні жива до стіни схилилася. Згадала про свічку, забігла в кімнату. Наталя за мною, а я не пустила. Набралася мужності і знову до дзеркал. В обидва глядь — нікого немає. Подумала, що привиділося. Закрила очі, дихнула з полегшенням, і знову до дзеркала. А там наче живий чоловічок мені назустріч іде. Високий і чорнявий, але обличчя не видно. Ближче підійшов, — хреститься, — а на голові роги. Тут я спохватилася, свічку потушила, дзеркала на шафу сховала. Дівчатам сказала, що нічого не бачила.
Зізнається, що за місяць-другий про гадання забула.
— Згадала влітку, коли Лєнка прибігла в гуртожиток і сказала, що Наталена втопилася. Я Лєні тоді як ляпнула про гадання, усе в душі перевернулося.
Через два роки Левкова вийшла заміж за львів"янина Ігоря. Напередодні п"ятиріччя шлюбу чоловік розбився на мотоциклі.
— Дитину ростила сама. Восени 2008-го влаштувалася на роботу секретаркою. Там познайомилася з Іваном. Коли зайшов у офіс, зблідла. Він схожий на того хлопця з дзеркала. Чоловік мій покійний був русий, а цей — копія чортика в дзеркалі. За два тижні він запросив мене на побачення, а перед Новим роком освідчився. Я тоді знову про кольцо згадала. Тепер коли Івана цілую, мацаю його волосся, чи там ріжок немає. Це вже як рефлекс.
8 
35413
Коментарі